Пам'ятник (Made in ЮА №1)

Пам'ятник

Я помру в Парижі...
Сесар Вальєхо.

Ми помрем не в Парижі...
Наталка Білоцерківець.

Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо,
а якщо ми помрем, то в Парижі, так само, як і
в Голівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо.
Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.

 

Це ж яке непосильне служіння на благо поспільства!

Заганяти поезії прутень у дупу добі,
малювати свій герб на розгавканих писках дебільства,
розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.

 

Нас народ не забуде. Нам пам'ятник буде. У Львові –
І так само на всіх постаментах і тронах земних.
"Неборак! Ірванець! І ще отой третій... А хто він?" –
запитає зненацька один із туристів дурних.

 

Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:
ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!
Нас на цоколі троє – четвертий на цоколі Фалос
(це, здається, філософ такий давньогрецький один).

 

І навіки застигнемо ми в божевільному Львові –
перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка!
І хлопчиська вночі малюватимуть хрін на Сашкові,
і небесна ворона обкрапає Неборака.


квітень 1990 р.

«Пам’ятник» – один з небагатьох моїх віршів, які я написав з дуже конкретного приводу. У квітні 1990 року ми з Небораком та Ірванцем відзначали ПП Бу-Ба-Бу (Перше П’ятиріччя Бурлеску-Балагану-Буфонади). Цю подію було відсвятковано у товаристві кількох десятків симпатичних і не надто симпатичних, але так чи інакше приємних людей у підвальному кафе «Лис Микита», що начебто належало Львівській філії Спілки письменників. На святкування ПП Бу-Ба-Бу я спеціально приїхав з Москви, це була особлива пригода: доба в потязі, пиятика у Львові, доба в поїзді. За кілька годин перед виїздом з московської гуртяги я несподівано для себе самого сів за друкарську машинку і почав виклацувати на ній вірш, який наче народжувався сам собою. До речі, вперше в житті я писав вірш не від руки—настільки легковажно я ставився до того тексту. Коли згодом під час львівської пиятики я прочитав його вголос для всього товариства, то це був вибух. Особливо всім сподобалась ідея, що майбутній пам'ятник нам, бубабістам, буде поставлено «перед Оперним, в центрі». На той час там ще стояв Ленін, його демонтували того ж року у вересні, ніби на моє замовлення. Однак пропозиція перейменувати проспект Леніна у проспект Бу-Ба-Бу чомусь не знайшла підтримки в тодішніх батьків міста.

Остання строфа «Пам’ятника» має дві версії – зазвичай я більше схильний до м’якшої, тій, де використано слово «хрін», а не «х**». Крім того, після здобуття Україною незалежності дещо втратив актуальність первісний варіант «І навіки застигнемо ми в незалежному Львові». Актуальна версія передбачає «в божевільному Львові». Саме так цей рядок прозвучав уперше зі сцени Львівської опери під час виконання «Крайслера Імперіала» восени 1992 року. 

Юрій Андрухович