Пам'ятник (Made in ЮА №1)
Пам'ятник
Я помру в Парижі...
Сесар Вальєхо.
Ми помрем не в Парижі...
Наталка Білоцерківець.
Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо,
а якщо ми помрем, то в Парижі, так само, як і
в Голівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо.
Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.
Це ж яке непосильне служіння на благо поспільства!
Заганяти поезії прутень у дупу добі,
малювати свій герб на розгавканих писках дебільства,
розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.
Нас народ не забуде. Нам пам'ятник буде. У Львові –
І так само на всіх постаментах і тронах земних.
"Неборак! Ірванець! І ще отой третій... А хто він?" –
запитає зненацька один із туристів дурних.
Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:
ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!
Нас на цоколі троє – четвертий на цоколі Фалос
(це, здається, філософ такий давньогрецький один).
І навіки застигнемо ми в божевільному Львові –
перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка!
І хлопчиська вночі малюватимуть хрін на Сашкові,
і небесна ворона обкрапає Неборака.
квітень 1990 р.
«Пам’ятник» – один з небагатьох моїх віршів, які я написав з дуже конкретного приводу. У квітні 1990 року ми з Небораком та Ірванцем відзначали ПП Бу-Ба-Бу (Перше П’ятиріччя Бурлеску-Балагану-Буфонади). Цю подію було відсвятковано у товаристві кількох десятків симпатичних і не надто симпатичних, але так чи інакше приємних людей у підвальному кафе «Лис Микита», що начебто належало Львівській філії Спілки письменників. На святкування ПП Бу-Ба-Бу я спеціально приїхав з Москви, це була особлива пригода: доба в потязі, пиятика у Львові, доба в поїзді. За кілька годин перед виїздом з московської гуртяги я несподівано для себе самого сів за друкарську машинку і почав виклацувати на ній вірш, який наче народжувався сам собою. До речі, вперше в житті я писав вірш не від руки—настільки легковажно я ставився до того тексту. Коли згодом під час львівської пиятики я прочитав його вголос для всього товариства, то це був вибух. Особливо всім сподобалась ідея, що майбутній пам'ятник нам, бубабістам, буде поставлено «перед Оперним, в центрі». На той час там ще стояв Ленін, його демонтували того ж року у вересні, ніби на моє замовлення. Однак пропозиція перейменувати проспект Леніна у проспект Бу-Ба-Бу чомусь не знайшла підтримки в тодішніх батьків міста.
Остання строфа «Пам’ятника» має дві версії – зазвичай я більше схильний до м’якшої, тій, де використано слово «хрін», а не «х**». Крім того, після здобуття Україною незалежності дещо втратив актуальність первісний варіант «І навіки застигнемо ми в незалежному Львові». Актуальна версія передбачає «в божевільному Львові». Саме так цей рядок прозвучав уперше зі сцени Львівської опери під час виконання «Крайслера Імперіала» восени 1992 року.
Юрій Андрухович
трек триває 4.31
Хотілось би побачити коментар до вірша "Ми помрем не в Парижі"
від Андруховича?
Відверто кажучи, я не певен хто автор пісні
А від кого ще можна? :)
Наталка Білоцерківець написала цей вірш, він не має чогось спільного з чим віршом.Ш
видше Андрухович апелює до нього в своєму.
Як на мене, то пісня якось, досить, затягнуто звучить.
цікавить мене тільки те, де саме ви могли чути цю пісню?
вона щойно написана!!!
може я чогось не знаю?
Пане Юрію! Ви так і не приїхали до нас в Кривий Ріг. У нас на кожному кроці Лєніни стоять. Може ваш приїзд втаємниченим способом посприяв би перетворенню їх на скульптури... того ж Фалоса (не плутати з Фальосою).