Трубач (Made in ЮА №5)

Трубач (Лемберзька катастрофа…)

З отого дня суремного, як завалився ратуш,
усе навіки зважене і вписане в архів:
«Понесено у людности не так велику втрату:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників».

Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,
мов гер таємний радник над аркушем реляції:
один трупач,

твох шофнірів,

кількох ропітникіф.

Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.
Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.
На поминках буяла чернь і мандрівні каліки
і гупав куксами о брук увесь калічий рід
(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).

Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,
де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,
як на майданах і в шинках реве житейське море.
Там інше світло — і воно біліє над кістьми.
Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, —
їх не любили на землі й забули серед хмар.
Ішов попереду трубач. Він дув натхненно й чисто —

так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.
Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,
Вони злягли на дно камінь — плече коло плеча,
Лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,
Таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.

«Трубач» походить із циклу «Три балади», який написався мені ще восени 1985 року. Трапилося це завдяки моєму давньому приятелеві Бобові Великголові. Ми з ним училися разом у Поліграфі, а потім перетнулися в армії. Боб позичив мені унікальну на той час книжку – «Історичні проходи по Львові» Івана Крип’якевича, видану ще в 1930-ті роки. Я дослівно проковтнув її, при цьому робив з неї всілякі виписки, бо передчував, що, напевно, ще не раз буду звертатися до її сюжетів. За часів незалежності книжку Крип'якевича кілька разів перевидавали у Львові, я люблю її час до часу перечитувати, але тодішнє перше почуття від найпершого оригінального видання неможливо порівняти ні з чим. У «Трьох баладах» я використовую епізод, про який у Крип'якевича написано дослівно так: «Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася (почала тріщати) й о годині чверть на сему вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено Ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників» (авторську стилістику зберігаю повністю). Картинку із зображенням цієї катастрофи можна побачити на http://lviv.ridne.net/node/1048

Остання частина Крип’якевичевої фрази («погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників») зазвучала в мені особливим баладним ритмом, з якого й почався той вірш. Я був дуже щасливий, написавши його, і досьогодні люблю читати його вголос. Наприкінці 1980-х років Віктор Морозов склав на нього дуже красиву пісню «Трубач», цитати з якої ми з півнями використовуємо в цьому альбомі. Отже, Вікторові Морозову – моя і наша подяка і, як любить казати Місько, доземний уклін.

Юрій Андрухович