Пастух Пустай (Made in ЮА №9)

ПАСТУХ ПУСТАЙ

а за морем першим гамерика з плюшу
а за морем другим гамерика з терну
щоб не так гостро цілили в душу
одягни їй дурня броню панцерну

а на дні гамерик золоті схрони
а ти й на різдво ходиш у дірявій куцій
реп'яхами латаний пастуший бароне
драпаєшся одвіку на стовп екзекуцій

кози повмирали пішли за обрій
пусткою пустою віє від стада
коби впав із неба діамантик добрий
шоб не так люто судила громада

бо за морем першим гамерика з меду
а за морем другим гамерика з воску
виглядаєш із неба бодай комету
і болить світло в темницях мозку

так йому тісно між отих гамерик
бо хоч кам'яний берег але він твій берег
і росте з нього мов покруч хвора черешня
рана твоя прийдешня 
луна вчорашня

в'язко мені казко
гнітко мені квітко
мілко мені гілко
гірко мені зірко

марно мені сарно
хлипко мені рибко
хрипко мені скрипко
сухо мені суко

Того чоловіка звали Михайло Пустай (з наголосом на «у», хоч у моєму вірші він з наголосом на «а»). Він був лемко, жив десь у теперішній Східній Словаччині і вважався таким собі сільським недоумком. Нічого кращого і гіднішого за пастухування громада не могла для нього вигадати. Пастуша справа з усіх найпростіша, головне, щоб міг порахувати поголів'я. Ніколи й ні за що ми не дізнались би про існування Пустая, якби видатний етнограф Володимир Гнатюк не записав з його вуст кілька надзвичайно красивих казок. Я відшукав їх у прекрасно виданому томі «Українські народні казки Східної Словаччини». Його у свою чергу я знайшов у бібліотеці наших празьких родичів. Цей казковий том відкривався казкою «Баронський син в Америци», вона багатьма своїми мотивами нагадувала «Подорожі Сіндбада» чи, скажімо, «Одіссею» і в ній було описано повно фантастичних пригод. Це була одна з тих казок, які «сільський недоумок» (а насправді поет і фантазер) Михайло Пустай розповів Гнатюкові.

У Гнатюкових примітках можна прочитати і про пізніше нещастя, яке спіткало Пустая: з якоїсь причини в його стаді почали вмирати кози, в усьому звинуватили, звичайно ж, його, тож він змушений був ще й повертати власникам тих кіз борги, а оскільки ніяких грошей ніколи не посідав, то борги повертав роботою. Так він і жив – назовні видавався дурнем і невдахою, а в душі був казкарем і вигадником.

Усе написане вище можна враховувати, а можна і цілком ігнорувати, слухаючи пісню «Мертвого півня».  

Юрій Андрухович