Етюд з воронами (Made in ЮА. Бонус)

ЕТЮД З ВОРОНАМИ

На цьому світі стільки ірреального
шукаємо тверду земну основу
грудневе пиво біля катедрального
і сірий день мугиче босанову

відлига як сльоза над містом лине
автобуси приходять і відходять
і в наших кухлях писаної глини
колишеться гірка бурштинна подать

ми так цього тепла затято прагнули
як вимерзле пагіння винограду

ворони ці маленькі чорні ангели
збирають на фронтоні чорну раду

і тане сніг в якому так намішано
пісок і сіль тяжкі земні мірила

а ми в холодні кухлі тепло дишемо
і дивимось як мають чорні крила

Коли я у 80-ті роки вимушено повернувся до рідного Франика, то це спершу був тихий розпач: якого біса і що далі робити в цьому жахливо нецікавому містечку і життя скінчилось ітеде. «Ах, у цьому маленькому місті, де живуть пияки і невдахи» -- так починався один з моїх тодішніх віршів. Але раптом виявилося, що Франик насправді зачаїв у собі купу якихось несподіванок, архітектурно-історичних сюжетів. У ньому виявилося достатньо багато простору для вигадування. Його можна було вигадати всього і цілком. У «Таємниці» я кажу про це так: «Це був дивний час – у тому сенсі, що я почав для себе відкривати Франик. Мені не було куди з нього подітися, тож я мусив навчитися бачити його атракційність. Виявилося, що я при цьому не мушу її вигадувати – вона є. Але вона дещо прихована. Я мусив роздмухати кожну архітектурну дрібницю – а Франик, тобто старий Станиславів, повністю складається з самих лише архітектурних дрібниць – отже, кожну з них я мусив для себе відкрити, відокремити від загалом невиразного тла і роздмухати її до масштабів міфу». Одним із таких міфів була автостанція на площі Урицького (нині Майдан Шептицького) поруч із катедральним (нині так само катедральним, але не православним, а греко-католицьким). А трохи нижче по вулиці Камо (нині Низова) був один з перших стильних пивняків у старому підвалі. Пивняк називався «Ватра», пиво в ньому подавали у гуцульських керамічних кухлях і пиво це було не яке-небудь, а «Калуське». І чомусь саме воно вважалося найкращим.

От із такої несуттєвої суміші й народився мій «Етюд з воронами» -- меланхолія, грудень, відлига, ворони на фронтоні катедрального і калуське пиво…

Ще раз (і востаннє) дякую за увагу.        

Юрій Андрухович