"Мертвий Півень" помре не в Парижі

Часто-густо ідеї геніальні народжуються вельми спонтанно. Скажімо, в Німеччині - скільки фантастичних літературних угруповань визріло одночасно з мелодійним передзвоном сповнених золотавим пивом келихів? А у Львові, - скільки утопічних арт-проектів, інспірованих густою чорною кавою, втілювалось потім у життя!
У 1989 році четверо друзів - Роман Чайка, Любко Футорський, Роман Рось і Місько Барбара - щодня приходили собі у кав'ярню "Старий Львів", на даху якої за збігом архітектурних обставин оселився металевий півник-флюгер: вони читали одне одному вірші Андруховича. літературні екзерсиси "Бу-ба-бу" і не мріяли про якесь публічне визнання власної геніальності. Втім, типова львівська аура творчоманїї, чорна кава і молодечий аван-тюризм зіграли свою роль. На перший фестиваль нетрадиційної культури «Вивих" з-під крила маленького металевого півничка вийшла цілком сформована - світоглядно і концептуально - група "Мертвий півень". Сьогодні "мертвопівнівці» видали вже 6-й альбом, а потужність їх концертної діяльності могла 6 викликати справжню заздрість українських «монстрів попси". Втім (і це вже стало сумною закономірністю), надзвичайно жвава діяльність «Мертвого півня" розгортається переважно у Львові та за кордоном. Але про все по порядку. Розмова з керівником (ідеологом і засновником) "Півнів" Романом Чайкою триває, як завше, за кавою, яка вже геть застигла, тому що Роман говорить дуже швидко, надзвичайно темпераментно (дається взнаки досвід діджейства), і я ледь встигаю вставляти запитання.

- Розумієш, наш шостий альбом "Вибране" - це річ колекційна. Такого собі ще ніхто з нашої рокової братії не дозволяв. І взагалі, я не знаю нікого в українській естраді, хто 6 доріс до випуску компакт-диску, що підсумовує п'ять попередніх альбомів.

- А як виглядав найперший?
- У 1990-му з'явився перший наш альбом «Ето". Назва пішла від однойменної пісні, яку Ромко Рось і Любко Фугорський подарували мені на весілля. Пам'ятаєш ці рядки: "как один умрем в борьбе за ато"? А за що, ніхто й не знав. Може, це кохання, а може, ще щось. Після запису альбому ми дуже швидко позбирали новий матеріал, до вже знайде-ного музичного звучання додали нові інструменти, зокрема дуже професійну ритм-секцію. І в нас з'явився справжній драйв.

- А тоді. у 1989-му, коли вперше вийшли на сцену, драйву не було ?
- Тоді ми всерйоз до цього не ставилися. Після «Вивиху» з'їздили з виступом в Чернівці, по дорозі в тамбурі вагону написали дві пісні. І зрозуміли, що починається щось справжнє. У 91-му вийшли на «Червону руту", вже усвідомлюючи, що ми- група. Мабуть, тому ми страшенно нервували перед виступом. Я, як керівник, мусив би всіх заспокоювати, а я ходив і кричав упереміш з матюками щось на кшталт: "Ви геть усі подуріли! Зараз ідемо на сцену і забираємо першу премію». Звісно, всі сміялися. Коли заспівали "Ми помремо не в Парижі", дехто взагалі плакав. Згодом цю пісню назвали "гімном втраченого покоління». До речі, ми таки взяли першу премію.

- Ви завжди співали вживу?
- Навіть смішно це обговорювати. Для нас «фанери" просто не існувало. Між іншим, коли Єрік Клептон у 1993 році записав альбом-анплагт, то здобув 6 премій "Греммі". А ми ще в 1989-му писали в студії альбом вживу, без переробок і перезаписів. А буму навколо цього зовсім не було. Та й ми цього і не прагнули.

- Невже вам зовсім не кортіло, щоб вас визнали?
-Та ні ми почали експериментувати з новими інструментами, з ритмом, поезією, і нас це захопило. Приміром, береш вірш Андруховича «Річка», який написано з якимось неймовірним ритмом, і робиш з нього блюз (а блюз, як відомо, має власні закони побудови тексту - поетичного і музичного). І сам автор каже тобі - це співати неможливо, а ти співаєш. Або інший варіант: відкопати «протухлу" збірку пісень ЦК ЛКСМУ "Гартуйся, як сталь", знайти там пісеньку «Літо буде" на слова комсомольського поета Григорія Гдалн і зробити з неї ритмовий поп-шлягер 1992 року.

- Здається, у Львові "Мертвий півень» - це група з найбагатшою дискографією...
- Так, відразу після "Ето" з'явився достатньо традиційний - з точки зору музичної стилістики - альбом «Мертвий півень'93". який подарував усім кілька хітів. А в 1994-му ми видали цілком концеп-туальний альбом за поезією Юрія Андруховича "Підземне зоо". Всі композиції об'єднано темою підземної мандрівки під містом, яке духовно виродилося. Це альтернативний альбом зі всіма елементами «гранжу» - похмурий, соціально-спрямований рок. І знову ми були попереду Європи, тому що "гранжовий" вибух там почався через рік-два. Після "Підземного зоо» "Мертвий півень" відсвяткував своє п'ятиріччя живим концертом, який записано на касеті "Live У Львові» ("Наживо у Львові", 1995 рік). Далі ми знову змінилися, почали експериментувати з поезією Неборака. Записали новий альбом, де практично все- чистий звук гітар.без драйвових "примочок" Назва альбому (це найперший компакт-диск) "II Testamento" пояснюється тим, що там є "мертвопів-нівська" папкова версія "Заповіту" Шевченка італійською мовою. Є також каверверсія (власне версія чужої пісні. - Авт.) "Франсуа" Ірини Білик. Зараз ми майже приготували наступний диск, що носитиме назву "Міський бог Ерос".

- Які фінанси стоять за такою активною діяльністю?
- Власні. Тобто, е фірма "Гала-рекордз", яка наполовину входить у фінансування всіх наших записів. Вона має ексклюзивне право на перевидання наших касет і дисків на теренах України. Як бачиш, всі наші проекти відбуваються ніби за спиною так званих монстрів шоу-бізнесу. Я кажу «так званих», бо в Україні в цій галузі - справжня паранойя: присутність російської дистрибуції, коли у глибинці можна придбати касетки з найтупішою російською попсою, а що робиться тут, вдома, - ніхто й не знає. Створюється та ж система, що в колишній Совдепіі - існує нібито культурний центр і дика провінція, в яку «центристи" намагаються привезти "культуру" на кшталт "Території А" або ще чогось "шедеврального". Є тенденція просто зомбізузати населення набором яскравих копій московської попси...

- Контакти з Заходом у вас зростають. А на що може розраховувати Східна Україна ?
- Не знаю. У нас немає нормального ринку. Я чекаю манни небесної, щоб звалилися на нас, чесні, розумні люди, які зможуть зробити здорову національну дистрибуційну мережу на всю країну. Або нехай прийдуть монстри, і буде. як у Шевченка: "А німець розумний картопельку на сечі садить". Нехай вони навчать нас, нецивілізованих "совків", як це робиться. Мені, наприклад, дуже шкода, що альбом "Підземне зоо" є фактично неоціненим в Україні. А пісні з цього альбому приймали з захопленням на всіх наших концертах у Польщі, Чехії, особливо в Німеччині. Взагалі, немає можливості витрачати час на боротьбу за місце під сонцем. Ми навіть не встигаємо вмістити всі свої ідеї в одного "Мертвого півня", зараз на основі "Півня" розгортається окре-мий проект "Небо-рок" (вже вийшов перший ком-пакт-диск). Iснує мій сольний проект "Сігал-Спожив-Спілка", тобто "ССС». Є також спільна праця з Марком Андрейчиком - американським музикантом і диск-жокеєм. Проект називається "їжак". С акція "Півень разом з поетом Юрієм Покальчуком", де Юра читає свою поезію під нашу музику, яка водночас інспірується його ж текстами. Останній - це "Вогні великого міста" - проект, у якому задіяно того ж Покальчука, що співає українські переклади класичної європейської поезії, нашого гітариста Олега Сука і трубача з групи "Плач Єремії". Ми вже відчули, що нам необхідно створити щось на кшталт лабораторії, як це є, скажімо, в словенської групи "Лайбах". До речі, в нас досить багато "мертвопівнівського" відеоматеріалу, кілька документальних стрічок. Є навіть фільм, який зараз постійно крутиться в Німеччині. Це відеозапис нашого виступу на фестивалі "Барден Трефен'95" у Нюрнберзі.

- Здавалося 6, у вас постійна плинність кад-рів. Звідки такі успіхи?
- Ні, «Мертвий півень» - це велика сім'я У нас завжди було два соліста, нещодавно повернувся Любко Футорський, тепер ось і Місько Барбара приїхав з Америки. Людей зі сторони ми не беремо. А в сім'ї завжди хтось може захворіти, що ж, і таке бува.

Наталія ХРАМОВА.