категорії: інтерв'ю

«Мертвий Півнь» - живіший від усіх живих

- Михайло Барбара не так давно не підтримав звичної для гурту плинності кадрів 1 повернувся з поїздки до США. Що це - такий всепоглинаючий оптимізм щодо майбутнього нашої держави?
Р.Ч. Категорично не погоджуюся зі "звичною для гурту плинністю кадрів". Не було такого.

 

- А Ярина, яка також від'їжджала?
М.Б. І також повернулася. До нас тільки додавалися нові люди. А мінялися лише барабанщики - і то швидше з професійної точки зору, ніж з якоїсь іншої. Тепер ми маємо оптимальний склад. У нас є спільна справа. Є "Мертвий півень", і хоча б заради нього варто повертатися, не кажучи вже про Батьківщину.

 

- I як розподіляються ролі в цьому оптимальному складі? Бо ж Романа Чайку, наприклад, музичні критики охрестили "генератором Ідей" у вашому гурті.
Р.Ч. Неправильно охрестили. Генеруємо ідеї ми всі разом. З адміністративної точки зору - може, але з творчої - ні.

 

- До якого напрямку ви сам! відносите свою сучасну творчість, цей "півнівський" варіант? "Плач Єремії", приміром, вважає себе "важкою" групою - "важкою" в плані інтелектуального навантаження.
М.Б. Роковий постмодерн. Чи ланковий інтелектуалізм. Чи інтелектуальний сюр... {Сміється). Немає стилю конкретного.
Р.Ч. Або навіть співана поезія.
М.Б. Тобто, важливою залишається поезія. Це не є "важка інтелектуальна музика". Важко працювати на аудиторію, в якій 50 відсотків забулися, що в людини голова не тільки для того, щоб нею їсти, а й для того, щоб думати. І навпаки - абсолютно нормально, коли ми виїжджаємо за кордон, і 90 відсотків середньостатистичного залу сприймає нас не як якусь гичку постмодерністську, а як добру поезію (яку, до речі, вже знають - у перекладах) і як цілком добротну й автентичну музику. Спочатку скептично питають: "А, що там може група з України?" - а потім з'ясовують: "О, вони ж звучать інакше, ніж наші групи!"

 

- Якщо зайшла мова про поезію, то розкажіть, будь ласка, яким чином ви так тісно пов'язані з Асоціацією українських письменників?
М.Б. Щодо Асоціації українських письменників, то "Мертвий півень" є її асоційованим членом - власне, тому, що "Півень" досить часто використовує добру поезію. Рівно як і "Плач Єремії". На тому рівні часто згадується і про АУП. Відповідно ми в Чернівцях виступаємо з президентом АУП Юрієм Покальчуком, мали також виступи разом з Андруховичем, Винничуком, Іздриком. З Андруховичем, наприклад, разом їздили до Німеччини, де видана його книжка в німецькому перекладі...
Р.Ч. Були дуже цікаві варіанти під час презентації програми "Цирк в Агабундо" на основі альбому "Пщ-земне золото". Андрухович був головним конферансом того вечора і виконував роль своєрідного чортика, який час від часу читав вірші й співав. Наша співпраця - це вже давня традиція. Віктор Неборак співпрацює з усім "Мертвим півнем" і одночасно має свій проект "Небо-рок": вірші Неборака в його виконанні, на музику, яку творить "Мертвий півень".

 

- Судячи з частоти ваших приїздів у Чернівці, кількість ваших сольних концертів не така вже й велика. Ви просто дотримуєтесь принципу не виступати на одному майданчику двічі?
М.Б. Якщо робити висновки з Чернівців - справді, так воно і є. Це сумно, і це наша реальність, а не наша вина.
Р.Ч. Але не говорімо про український шоу-бізнес. Бо ми їмо і нас може вивернути. Не можна говорити про те, чого насправді немає. Та в Івано-Франківську є видавництво "Лілея", яке продукує Добру з великої літери українську літературу, і це робиться якісно й професійно. У Львові - мистецьке об'єднання "Дзиґа", у Києві - "Арт-веллес"... У Чернівцях - люди.

 

- Львівські гурти, як правило, співпрацюють, підтримують одне одного, навіть дружать між собою. З ким ю маєте найтісніші зв'язки? (Крім, звичайно, "Плачу Єремії" - це загальновідомо).
Р.Ч. Віктор Неборак і проект "Небо-рок", "Мертвий Півень" і Юрій Покальчук разом, наш бас-гітарист Джон Сук мав проект з 56 музикантами - великодній проект запису альбому, допомагаємо також одному прекрасному львівському гуртові, про який Україна навряд чи дізнається в найближчі 10 років. Узагалі Львів - це мало не єдине місце в нашій державі, де просто не сприймається "фанерна" музика. Тому тут можливі такі явища, як Руслана, ті ж "Єремії". Коли навіть "Табула раса" (хлопці, яких ми добре знаєм" і не раз з ними працювали) приїхала до Львова з .напівфонограмним концертом, то продала лише 300 квитків на стадіон, розрахований на 15 тис. глядачів. Це - Львів! Але мене лякає інше в нашій малій батьківщині: коли приїжджає Філіп Кіркоров, підтриманий всією машиною антиукраїнської пропаґанди по телебаченню, і продає своє шоу на 20 тис. глядачів під фонограму...

 

- Ваша інтерпретація шевченківського заповіту італійською мовою в рок-н-рольних ритмах - це просто мода на Шевченка?
М.Б. "ЕІ Тезіатепіо" - це акт захисту поезії взагалі, в тому числі й Шевченка. Гадаю, якби він жив у наш час, то був би панком. Те, що з нього зробили чергового "стовпа", може, комусь і потрібно, але не нам, молодим. Він написав безліч прекрасних поезій, але про них забули. Пам'ятають лише 4-5-6 зі шкільної програми.
Р.Ч. "В Тезіатепіо" - це не перша і не остання композиція на його вірші. Ми маємо зараз цілком завершені дві речі: "Думка" з "Кобзаря" і "Реве та стогне..." Це три композиції з альбому, який ми вже уявляємо і сподіваємось-таки зробити до 2000-го року. Він називатиметься "Кобзар".

 

- Перехід у нашій розмові від Шевченка до Ірини Білик не буде занадто різким?
- {Хором, сміючись). Ні-ні!

 

- Тоді про її (1 вже вашу) пісню "Франсуа". Ви самі вважаєте її карикатурою? І які пісні чи яких виконавців хотіли б ще попародіювати?
Р.Ч. Є велике бажання зробити такі карикатури на багатьох. З цього могла б вийти велика підбірка з 10 альбомів. Найближчим часом звернемось до задуманих уже жартів на "ґеніальні" вірші й пісні В.Кравчука. Також думаємо, що доберемось до Поплавського - це просто одіозна особистість, якій треба поставити пам'ятник. Ми, власне, минулого року вже мали братися за ЕІ. Кравчука, але коли почули вірш "Франсуа"...
М.Б. Саме вірш, бо в нас це інша пісня на той самий вірш. (Патетично). Це свого роду спосіб бачення трагедії української дівчини. (Роман не витримує -придушено хихикає). Катерина XX сторіччя... Насправді ми дуже поважаємо Ірину й багатьох інших людей, які все-таки щось роблять, ще й достатньо професійно. Якщо вже визначити стиль цієї речі, то це дружній шарж.

 

- Ви колись брали участь у концерті "Шанс на життя", присвяченому Дню боротьби зі СНЩом. А взагалі вважається, що музиканти - це група ризику в плані СНІДу, алкоголю, наркотиків...
Р.Ч. Ми також брали участь у такій акції як "Музиканти проти наркомани і алкоголізму". З чистою совістю. Тоді, як половина учасників цієї акції робили це через те, що усвідомлювали вже свою залежність від цих речей. У нас таких проблем ніколи не було.

 

- Ви настільки свідомі?
Р.Ч. Ми розумні.
Ярина. Не потрібно цього. Для того щоб писати музику, не треба сидіти на голці.
М.Б. Якби-сь не попробував дехто з нас, що це є, то би й не знав. Але якщо маєш трохи клепки в мозку, то не будеш такою "фігньою страдати". Бо життя насправді не таке вже й довге.

 

Маріанна ХОДИКІНА