Спомин про презентацію "Made in ЮА", та інтерв'ю з Михайлом Барбарою
Добрі очі найголосистішого з “півнів”
1-го травня цього року (2009 р. Б.) в арт-клубі 44 відбувся концерт-презентація спільного проекту гурту «Мертвий півень» та Юрія Андруховича «Мейд ін ЮА». Оте загадкове ЮА не що інше, як абревіатура імені патріарха.
Знайомитись з новим альбомом вживу, та й ще й в тій самій послідовності пісень, в котрій вони записані на диску, презентацією котрого, власне, і був концерт – неймовірна розкіш. Стає цікаво послухати студійне звучання представлених пісень, котрі на альбомі звучать в супроводі голосу Юрія Андруховича. На самому концерті патріарха не було, у зв’язку з тим, що він був у Німеччині. Для того щоб заохотити публіку до підспівування, а не тільки до прослуховування концерту, Михайло Барбара перед виступом прорекламував диск, та вкладений до коробочки додатковий плакат, на якому зображено вишитий портрет Юрія Андруховича, та текстами усіх пісень альбому на звороті.
Михайло Барбара, співаючи, часто зазирав в збірку «Екзотичні птахи та рослини» (2002-го року видання, з ілюстраціями Іздрика), та «Пісні для мертвого півня», з якої музиканти вирішили «дограти» дві композиції, котрі не увійшли до альбому «Пісні мертвого півня» (Юрій Анндрухович вважає, що вони могли б його назвати «Пісні для Юрія Андруховича». Але то вже особисте.). В паузах між піснями Михайло Барбара та Роман Чайка колоритно розповідали про походження текстів, та існуючих прототипів для них. Так, наприклад, дуже запамятався опис бородатого супер-супер пяного львівського художника Дема (CALLING DEM), котрий завжди дуже любязно вітався з музикантами «Мертвого півня», обіймаючи їх при кожній зустрічі своїм кремезним тілом, та даруючи їм свої графічні мініатюри. Як він умудрявся їх вимальовувати, не «просихаючи», залишається загадкою.
Пластика руху Михайла Барбари на сцені нагадує манеру виступів Іггі Попа. Обов’язкове роздягання, або напівроздягання. На цьому концерті фронт-мен роздягнувся до кофтинки з зображенням футбольного тризуба збірної. Плавні рухи кістлявих рух довкола мікрофона ніби «доілюстровують» ту чи іншу пісню. Шкода, що у більшості аудиторії була можливість споглядити концерт збоку, бо беспосередньо перед обличчям музикантів мали змогу протиснутись лише півтора десятка відвідувачів, в проміжку між сценою та барною стійкою, на яку наважилось сісти ще декілько слухачів. Все таки, 44 не обладнаний для якісного проведення концерту. Навпроти Барбари по телевізору показували концерт Jamiroquai, а з-під телевізора з плакату дивився Хендрикс. Сприйняття концерту дещо портив (можливо, не всім) не дуже сценічний дим цигаркового походження. А надмірне використання не цензурщини, як в текстах пісень, так і в паузах між ними справляє враження заграванням з «крєпкіп словцом», котре вийшло з під контролю.
Окрім презентованих пісень, «Мертвий півень» зіграли більш ранні пісні, спочатку дотримуючись «андруховичцької» тематики, а потім пригадали декілька власних пісень. Три ранні пісні з Барбарою дуетом виконав Любомир Футорський, на прізьвисько «Футор», який є засновником «Мертвого півня», але зараз не є активним учасником гурту. Здалося, ніби Роман відчував себе трохи «не в своїй тарілці», ніби бавлячись в пригадування молодості, в оточенні хлопців, котрі просто віддають йому належне. Наприкінці Місько та Футор запевнили, що «Літо буде», аж Олесь Доній підстрибував, певне повірив.
Власне, самого Юрія Андруховича можна віднині повноправно вважати рок-зіркою, а не тільки декламатором власних поезій на фоні якісного польського саундтреку. Він почав не просто впливати на рок музику постачанням своїх текстів, але й якісно (хоча, можливо, поки що дещо аматорськи) озвучувати їх.
Свого часу, ще аж на презентації «Пісень мертвого півня» (16 березня 2006), Роман Чайка висловив незадоволення виходом «сирого» «живого» «Афродизіяки», і виявив надію на те, що таки колись «Мертвий півень» та Юрій Морозов матимуть змогу записати його в студії. «Мейд ін ЮА» вийшов студійним. Певне, значну роль зіграла музично-вокальна недосвідченість Юрія Андруховича. І здається, дехто цьому радий. Тобто, не обмеженості патріарха, а студійності записаного матеріалу. Хто зна, можливо тепер варто чекати випуску цього репертуару «на живо»?
Добрі очі найголосистішого з «півнів»
З самого початку саунд-чеку, Михайло Барбара здавався якимсь знервованим та заклопотаним. Коли я було вже наважився до нього підійти, щоб розпитати про роботу над створенням альбому, він якраз гаряче вітався з Олесем Донієм. Але трохи пізніше, таки вдалося поговорити з ним. На прохання відповісти на декілька питань, він зовсім змінився в обличчі, і вираз заклопотаності змінився уважністю.
Пане Михайле, скажіть, будь ласка, ініціатива створення альбому ваша, чи Юрія Андруховича?
Я би сказав, що спільна. Спільне давнє бажання, яке нарешті вдалося зреалізувати
Скажіть, як воно працювати з Андруховичем, власне як з солістом?
Дуже кльово насправді. Тобто він був присутній від початку й до кінця. Фактично брав участь і в написанні, і в виконанні. Він був неймовірно здивований, в нього є й інший досвід співпраці з польськими музикантами і з українськими. Це було для нього щось вперше таке і це було прекрасно. Це як перший секс!
Етюд з воронами – бонус, звідки? З якої збірки?
Це по моєму Середмістя, збірка, якої зараз насправді важко знайти. Тобто насправді на спеціальному диску є спеціальний вкладиш, на якому є всі тексти видрукувані. На диску ще є такий постер з портретом патріарха з одної сторони, а з другої (зворотної) – всі тексти пісень.
Чи має «Мейд ін ЮА» зв'язок з «Кримінальними сонетами», альбомом, в якому вірші Юрія Андруховича були записані окремо, як пісні у виконанні МП, та окреме прочитання тих же текстів автором, але без музичного супроводу?
Я сказав би, що це продовження. Або це логічне завершення. Або початок чогось іншого. Бо «Кримінальні сонети» це була перша спроба. Хотілося страшно його тоді теж витягнути на запис, але не вдалося. А цього разу він спланував це за пів року на перед, взяв квитки на пів року на перед і зумів бути присутнім власне в студії і на записі. В «Кримінальних сонетах» він існує просто як чтєц, а тут він вже як і пєвєц. Що буде далі, не знаю.
В яких треках Андрухович найбільше проявив себе, як соліст?
Ну, фактично бонус «Етюд з воронами» він сам співає, соло. Мене там і близько немає. Я взагалі в той час в Донецьку був, коли він співав. Тільки приїхав послухати.
В перервах між піснями, музиканти пояснювали причини походження пісень, описували існуючих прототипів. Один з них – Дем. Розповідає Роман Чайка (Вони з Михайлом Барбарою ще сперечалися, в кого краще вийде розповісти. Барбара запевняв, що в Чайки краще вийде, певне, беріг свій втомлений голос.)
Роман Чайка – Дему цілу пісню присвятили, бо це неймовірна людина. Уявіть собі картина, величиною два на два сантиметри, де є ціла вічність. Вершник який летить між планетами. І це на двох сантиметрах квадратних. Тонесенькими-тонесенькими ниточками. Китайці, японці просто на дупу падали. Тому що вони, як майстри мініатюри розуміли що Дем, художник зі Львова, робить це краще, ніж вони, і забирали це (тобто мініатюри) на найкрутіші виставки.
А Дем, Дем фантастичний дядько був.
Михайло Барбара – Чому «був»? Є!
Р. Ч. – Ну, та! Але в нашому житті він був, тому він й сів сюда. Дем – це є така суміш, наприклад попа і гітариста «ZZ Top». Така скуйовджена борода. Таке саме волосся у всі сторони, і завжди наелектризоване. І він перебуває весь час в двох станах – в стані супер п’яний, і в стані супер-супер п’яний. В інших станах він не перебуває. Я завжди на нього дивився, і не міг собі зрозуміти , як він може, перебуваючи у стані супер п’яний, або в стані супер-супер-супер п’яний, як він може ці тоненькі лінії малювати на цих двох сантиметрах цієї картинки? Ця загадка залишається для нас. Дем, завжди, коли бачив кого-небудь з «Мертвого півня», на вулиці., от ви уявляєте собі десь проспект в центрі Львова, куча народу, всі поспішають, і тут такий зі-зі-топ в стані супер-супер п’яний, перекрикуючи рев машин, кричить «… а мені приснився знов мертвий півень!» І біжить, отак, між машинами, трамваями, тролейбусами, і починає нас всіх обнімати, і обов’язково там ще може подарувати картину. Причому, ти собі розумієш, що, можливо, ця картина в Японії зараз би коштувала десь там якихось тридцять-сорок тисяч доларів, а він тобі просто дає, і починає тебе цілувати. Причому поцілунок знаєте який, коли така борода?!
М. Б. – Справжній!
Р. Ч. – Справжній, з такою бородою, га!?