Who is їжак?



Варіанти відповідей:
а) тварина з сімейства ссавців
б) акціонерне товариство з транспортування яблук
в) не дуже нормальні люди
г) модна зачіска.

 

Думаю, років зо десять в Україні з'явится новий різновид хобі. Розумні хлопчики і дівчата збиратимуть раритетну українську музику. I це, завдяки нашій з вами безпринципності, будуть навіть неаматорські, а цілком професійні, тиражовані (!!!) записи української рок-музики. Музики навіть не тричі проклятих комсомольцями анархістів-сатапистів-буддистів і решти застарілих «істів», музики доступної і водночас неперевершено специфічної.
Натрапить, наприклад, цей меломан і на альбом сесійної рок-групи «Їжак». Якщо дотримуватись пафосного стилю ягольників-ряшиних-рудницьких - «українсько-американський проект». Американець, щоправда, тільки один. Та і той якось дуже наш, львівський. Марко Андрейчик, ді-джей з Філадельфії, вже більше чотирьох років наїжджає до Львова.
Хтось назвав його львівським сталкером.Втім, щоб бути таким, американське і взагалі «нельвівське» громадянство не потрібно. "Львівський сталкер" - це навіть більше, ніж просто львів'янин. В Америці Марко вісім років працював ді-джеєм на FМ-станції при університеті, Всупереч нашим уявленням про Штати як такий собі музичний рай, де всі тільки й чекають, поки ти візьмеш у руки гітару, і з перших акордів починають носити тебе на руках, альтернативні радіостанції там також мусять весь час доводити своє право на існування. Як розповів Марко, на його некомерційному радіо можна було робити, що завгодно, - консервативні кола університету терпіли, бо станція весь час отримувала відзнаки, нагороди. До речі, перші свої записи тут представляли "Nirvana", "Smashing Pumpkins", "Sonic Youth". Бо некомерційних радіостанцій у Штатах не так вже й багато, a пробитися початrівцям не набагато леґше, ніж в наших умовах: «Просто у нас більше всього є хот-догів, кнайп, рок-груп...» - коментує Марко. Щоправда, « Nirvana», «Smashing Pumpkins», здобувши всесвітнє визнання, більше не заходили, a «SonicYouth» якось перед концертом з Нілом Янгом зайшли і засвідчили, що пам'ятають, хто перший їх крутив. «SonicYouth» - то нормальні пацани», - підбиває підсумки Марко Андрейчик. Він також крутив українську музику -«Дивних», «Плач Єремії», "Мертвого півня", «ВВ», "Кому вниз", "Cкpябiнa" ...Проте українська музика викликає зацікавлення хіба в української аудиторії, а американці в цьому питані є дещо шовіністичними: вони люблять, коли співають англійською, лояльні хіба до іспаномовних доробків. З іншого боку, серед молодих українців в Америці йде процес асиміляціі, надто ж зараз, коли з них впала відповідальність за українське у світі. Між іншим, багато хто з генерації Марка знайшов своє місце в андеграунді Нью-Йорка та Чикаго. Сам він ще до відвідин Львова грав у філадельфській групі «Кавун». Але, за його словами, українська молодь саме в США є доволі консервативною. Почалось все напрочуд банально. Марко приїхав на з'їзд українських студентів світу. Його колега зі Студентського братства, нині вже покійний Орест Василців, познайомив зацікавленого львівськими музичними колами філадельфійського студента з Яркою Якуб'як («Мертвий півень») та Сашком Богуцьким (це той, котрий теперечки знаменитий), Потім Богуцькпй познайомив Марка з Тарасом Чубаєм. Ну, а далі ясно. До речі, в «Їжаку» Чубай, якого всі пам'ятають з гітарою, грає на інструменті своєї консерваторської освіти - альті. Втім, залучені до «Їжака» музиканти груп "Плач Єремії" та "Мертвий півень" є перш за все друзями Марка, і починалась музика власне з цього спілкування. Вірте чи ні, але Марко вертається до Америки, щоби здобути ще одну вищу освіту- українського філолога. А дипломну роботу, присвячену підпільній українській літературі 70-X років - таким постатям, як Григорій Чубай, Микола Рябчук, Олег Лишега, Віктор Морозов, Юрій Винничук, ОрестЯворський,- пише у Львові, в безпосередній дотичності до матеріалу. До речі, тоді Марко ще й перекладав цих авторів англійською, а нині перекладае оповідання Юрія Покальчука.
Людині, котру доля закинула в мандри (навіть якщо закинула в мандри рідним містом), як і в метафізичні проходи різного кшталту, сама доля дарує зустрічі з напівміфічними постатями. Маркові ж пощастило мандрувати nopуч із Віктором Небораком та подружжям львівських художників - Олі Погрібної-Кох та Юрка Коха. Щиро кажучи, дай боже кожному справному мандрівникові таку енциклопедію українознавства. Під час будь-яких проходів... А відповідно - доступ до раритетів, до робіт,пов'язаних із фестивалем «Вивих», до рідкісних збірок, до дзеркал і дверей. Від Неборака Марко отримав збірку «Alter Ego», і вийшло з неї три пісні першого альбому - «У Собі», "...Іншому" та «Зелені Звуки».Отже. до Марка долучились музиканти «Плачу Єремії» Тарас Чубай (альт, перкусія, бек-вокал) та Сашко Кам'янецький (барабани) і «Мертвий півень»: Олег (Джон) Сук (бас-гітара), Місько Барбара (сопілка, бек-вокал), Ярина Якуб'як (бек-вокал, перкусія), Ромко Чайка та Любко Футорський (додаткові гітари). Перший альбом «Їжака» вийшов взимку 1997 року у Львові. «Светер» був презентований концертом у клубі-кафе «Лялька», а презентація касети відбувалась, коли Марко вже був в Америці. Тарас Чубай, Михайло Барбара та Роман Чайка урочисто зачитували письмове привітання «з тої Гамерики, де вареники мають мало бульби, а кобіти мають великі дупи».
«Светер» - альбом про шлях. Персонаж Марка починає його наодинці. Втім, будь-яка подорож, незалежно від напрямків, - це завше дуже специфічне відчуття самотності, характеризувати котре є просто поганим тоном. Для цього (і для цьоґо теж, якщо взагалі для чоґось) у світі існує поезія. Mapко обрав Віктора Неборака і Мелетія Кічуру. Влодка Павліва і Михайла Рудницького, Богдана-Ігоря Антонича і Миколу Вінграновського... Англійською на альбомі є тільки одна пісня на слова самого Андрейчика.
"Вулканізація" - альбом про... шлях, Але найважливіше в ньому - сліди, котрі люди залишають після себе. І, напевно, не буде демагогіїю нагадування, що не кожен наважиться розділяти своє право на шлях і на слід з ближнім своїм. Дуже важко не зірватись на патетику і не почати курити Маркові фіміам: «Ач, який файний! Зумів зібрати докупи людей чи не найцікавіших у Львові, зумів використати в цій роботі, в музиці те, що всі вони залишають для внутрішнього свого проетору». (До речі, беє снобістських претензій на кастовість). Бо хтось може сказати, що «прибулець» завжди розширює такий внутрішній простір, відкриває нові резервн. І майже (майже!) матиме рацію. Але, щиро кажучи, такої банальності на свою адресу Марко не заслуговує. Він наважився зафіксувати своє пізнання і поділитися ним із тими, хто надто вже звик до існування певної субкультури у Львові. Взагалі-то, ідея фіксації, така популярна нині, часто експлуатується просто безсоромно, адже під це зручне гасло можна підігнати найамбіційніші вибрики. Переглядаючи шпальти газет і прес-релізи мистецьких акцій, починаєш вірити в міфічного монстра, котрий жере слова. Але наразі йдеться про речі іншого порядку. "Їжак" за ідеєю своєю значно тепліший за звичайну добру музику, бо щось є поза поезією, поза музикою. Альбом "Светер" закінчується «хепі ендом»: сліди знову ґубляться, проте це вже сліди двох людей. «Музей старожитностей» на вірш Юрія Андруховича - такий собі аванс. (Втім, Андрухович зараз би просто нагадав ще раз, що жодний шлях завершеним не буває.) А «Вулканізація» підхопила не якийсь там квазі-мажорний настрій, як можна було б подумати, і не ідіотське прагнення наздогнати обрій, a напіворгіястичне захоплення шляхом.
До речі, про назву. Марка довгий час дивували написи "вулканізація" на наших дорогах. Чпсленні таємничі таблички, як правило, вказували кудись у кущі, а саме слово асоціювалось із чимось поетичнішим, аніж ренонт покришок. «Я розумію, що ця назва трохи кітчова, але коли мені пояснили, що таке вулканізація, мені спало на думку прив'язати це до теми слідів...» - коментує Марко.
Для «Вулканізації» Марко обрав лірику Костя Москальця (він подарував Маркові збірку ще до того, як спалив їх усі), Івана Малковича, Івака Франка (зі збірки «Зів'яле листя»), Ігоря Римарука та Юрія Тарнавського ("бо я все ж таки діяспорський хлопець…" - пояснив на конверті). Дві пісні на альбомі англійською на вірші Марка.
«Вулканізацію» представили в культурно-мистецькому центрі "Дзиґа" для широкого кола слухачів та в клубі «Лялька» - для меншоґо. Мистецьке об'єднання «Дзиґа» продюсувало цей альбом. А ще до нього долучився ударник Андрій П'ятаков - слідів стало більше. Марко поїхав. Аби повернутись взимку в місто, де ніколи не закінчуються шляхи.
«Плач Єремії» - лауреати фестивалів «Вивих» 1990 та 1992 років, «Пісенний вернісаж»(1992), «Тарас Бульба» (1992}, «Таврійський рок-н-рол» (1993), «Музиканти проти наркоманії та алкоголізму» (1993), «Марія» (1993) (переможці в усіх номінаціях). У 1993 р. На фестивалі «Нові зірки староґо року» їх визнано кращою рок-групою країни.
Склад: Тарас Чубай - вокал, гітара, перкусІя; Всеволод Дячишин - бас; О.Юхимович-Каменецький - барабани; Олександр Мороко - гітара; Юрій Дуда - труба.
Дискографія: «Двері, котрі насправді є...», «Най буде все як є», «Хата моя», «Добре».
«Мертвий півень» - лауреати фестивалю«Вивих» 1990 року, «Червоної рути» (1991) в номінації авторської пісні, фестивалю «Марія» (1993), лауреати в номінації «Найкраща акція фестивалю» фестивалю «Bardentreffens» у Нюрнберзі, а також фестивалю «Альтернатива» (1994).
Склад: Ярина Якуб'як - вокал; Михайло Барбара - вокал; Роман Чайка - гітара; Олег (Джон)Сук - бас; Юрко Чопик - акустична гітара; Андрій П'ятаков - ударні.
Дискографія: «Его», «Мертвий півень», «Підземне зоо», «Концерт у Львові» (live), «IL Testamento» -1996, «Вибране 1989-1997», «Міський бог Ерос», «Шабадабада».