Як "Мертвий Півень" наближав весну
Коли зиму від першого березня відділяло якихось кілька сотень хвилин, до львівського "Романтика" почали сходитись фанати концептуальної формації, себто, групи "Мертвий півень". Сказати, що біля входу був ажіотаж з поламаними дверима і подертою уніформою охоронців, було б занадто.
Зустрічати перший день місяця, який так полюбляють коти, публіка збиралася мляво. Але, зачувши знайомі акорди, вже більш охоче прощалася із заощадженою інфлюючою укрвалютою. До пісні третьої напівтемний танцювальний зал добряче наповнився слухачами, які, здебільшого, віком не надто поступалися першому альбому «півнів». Та менше з тим.
Після зимової «безконцертної сплячки» «Мертвий півень» з кожною наступною композицією есе більше розігрівався і водночас «грів» фанатів. Останні, очевидно, вперше мали можливість побачити й вслухатися у найповніший склад. Адже не так давно з далеких країв прилетіли Михайло Барбара та Ярка Якуб'як. Власне завдяки їм багато пісень повернули собі первісне звучання, а концерт загалом нагадував добре зорганізоване шоу. Вкупі з Любком Футорським три «репатріанти» «мочили корки» не лише під час виконання творів, але й гідно їх представляли. Приміром, чого вартує «цю пісню ми даруємо усім друзям, Австралії і Всеволоду Дячишину, якого тут нема, бо в його тата день народження, або "хлопці хай не встидаються і запрошують до танцю... хлопців". До речі, не дивно, що о цій порі співалося більше про кохання. Добрими були ремікс на «АС DC» та пісня на вірші Шевченка, того, шо Тарас Григорович. А «іринобіликівське» «Франсуа» взагалі викликало шал.
Але навіть добротне свято колись повинно закінчитися. Після концерту, до весни залишалося зовсім мало, а її прихід, окрім названих, наближали: на барабанах - Вадік Балаян, бас-гітара - Олег «Джон» Сук, акустика - Юрко Чопик, гітара - Роман Чайка. За сценою уважно вслухався колишній драмер Андрій П'ятаков, а перед підвищенням витанцьовував скрипаль Ромко Рось зі своїм малим.
Після перерви тепер вже Роман Сігал, Місько та Ярка, які свого часу попрацювали ведучими на відомому львівському радіо (тобто, мають дос від), запропонували дансінг. Дехто з публіки почав збирати манатки й залишати порожні пляшки з-під пива.
Любителі лише потанцювати тільки заходили в зал. А, можливо, вони сподівалися перемогти у конкурсі, призи для якого надала газета «День». Щоправда, публіка, розігріта не лише музикою, головний подарунок так і не виграла.