Мертвий Півень У Києві

«Знову, курва, радіо…» таки екранізують

Мафія

Місько Барбара: «Танцювати з шестом – то тільки під музику»

Все у нашому житті колись буває вперше, практика проведення творчих вечорів у пивному клубі «Майдан», на відміну від концертів і презентацій, нова. Отже, четвер 3-го травня, на сцені на високому ослінчику сидить наш сьогоднішній герой, фронтмен «Мертвого Півня», актор харківського театру «Арабески», Місько Барбара. Тут він чи не найбажаніший гість, і байдуже у який спосіб приїжджає Місько: чи то разом із «Півнями», чи то – як сьогодні – у спробі проведення перших творчих посиденьок, такого собі балакування, час від часу присмаченого переглядами уривків з документальних фільмів.

Місько Барбара: «Всі забобони придумали алкоголіки як терапію»

25 лютого у столичному клубі «Докер ABC» відбувся концерт культового українського гурту «Мертвий Півень». Не так часто «Півні» радують київську публіку концертами. З часу минулого виступу минув рівно рік. Цього разу гурт зібрався відзначити відкриття свого веб-сайту deadrooster.org.ua.

«Мертвий Півень» у пошуках іншого

Гурт «Мертвий Півень» дає концерти у Києві вкрай рідко, але завжди – з аншлагом. Після двох годин естетичного кривляння на сцені у соліста гурту Михайла Барбари пропав голос. Він п’є коньяк і мріє про гаряче пиво з домішками меду і жовтка, яким зазвичай лікує свій робочий інструмент.

– Я сам дивуюся, як довго ми існуємо! – каже Михайло. – Для «Півнів» протягом останніх десяти років нічого не змінилося. Як грали те, що хотіли, так і зараз робимо те, що любимо. У світі дуже багато різноманітної музики. В Україні теж так має бути, але поки що телевізор  –  це суцільні «поющие трусы». Ясно, що сучасна музика є іншою. Мені подобається та, яку зроблено з любов’ю.
–  Стежиш  за розвитком української поезії?
– Намагаюся, але останнім часом нічого не зачіпає. Не думаю, що це пов’язано з віковими  прірвами. Вірю, що просто не вдалося натрапити на потрібний текст. Багато пісень «Мертвого Півня» – на вірші поетів. Тобто, це – історії з поетових життів. Часом вони дуже близькі до нас... Загалом, читаю постійно: Тараса Прохаська, Юрія Андруховича. Сергій Жадан не перестає дивувати. Наступна вистава харківського театру «Арабески», в якому я працюю, – на його вірші.
– Що це за вистава?
– «Радіо Шансон. Вісім історій про Юру Зойфера».  Тепер  весь мій час займає робота над нею. Прем’єра – у квітні. Юра Зойфер – дивовижний персонаж, який існував насправді. Єврей, народжений у Харкові. У дитинстві його родина переїхала до Відня. Він був автором політичного кабаре. Жадан написав виставу за мотивами творчості Зойфера.
– Не плануєте поєднати театр із сучасними технологіями?
– Саме у цій виставі використаємо відео. На жаль, не всі технічні задумки легко реалізовувати.
– У людей театру багато забобонів…
– «Арабески» дуже відрізняються від інших театрів. У нас є маленький ритуал: перед виходом на сцену утворюємо коло, в якому всі беруться за руки. Але  закликань не промовляємо! Бо їх вигадали алкоголіки – як терапію. А ми – просто концентруємося.
– Як проходить класичний день у театрі?
– По-різному. Але обов’язкові заняття з вокалу, танцю, сценічного руху, а потім – репетиція. Театр – це важка фізична праця. Після репетицій на тренажери чи гімнастику сил не вистачає.
– Маски часто одягаєш?
– Узагалі ніколи. Якщо не вважати кожен вихід на сцену маскою.
– До кінематографа долучитися не плануєш?
– Я знімаю документальне кіно, разом із режисером театру «Арабески» Світланою Олешко. Ми їздимо до  Кракова на майстер-класи з режисури. До речі, саме у Польщі плануємо видавати новий альбом.
– І коли це станеться?
– Сподіваюся, що запишемо нові пісні до кінця цього року. Але саме мені треба вигадати, як усіх музикантів зібрати до купи. Бо «Півні» постійно роз’їжджаються – у кожного свої плани і справи. 
– Чула, що ти часто їздиш у потягах. Трапляються цікаві попутники?
– Намагаюся уникати розмов у поїздах. Або одразу лягаю спати, або щось читаю. Хоча бувають і такі випадки, коли не викрутишся. Під час останньої мандрівки у потязі «Харків – Львів» сусід по купе запропонував відсвяткувати знайомство. Витягає курку, бутерброди, пляшку горілки, другу пляшку горілки… «А що нормальним мужикам в поїзді робити?» – питає. Я сказав, що краще поспати.
– Які маєте погані звички, крім паління?
– Ця найгірша.
– А гарні?
– Усі вони – на сцені.
– У вас ніколи не було курей у господарстві?
– Ні. Я люблю тварин і не хочу їх мучити. Нещодавно зі мною стався меланхолійний  напад  – у Харкові підібрав песика  дуже холодної ночі. Він у мене переночував, а потім пішов до своїх. Коли я  постарішаю і не їздитиму на гастролі, у мене буде пес чау-чау. З дитинства маю до них слабкість!
– Боїшся старості?
– Ні. А дехто і  нині  вважає нас, «Півнів», старими. Мені цікаво лише, чи зможу я у шістдесят років пострибати так, як зараз.
– Ти колись бачив магічних істот?
– Переважно на ілюстраціях до якихось страшних книжок. А ще – на будинках. У Львові,  Києві, у Німеччині й Польщі. І уві сні.
– У творчості «Мертвого Півня» є обмеження?
– Мені здається, що не маємо ніяких. Бо цікаво шукати щось інше.

Місько Барбара відмовився роздягатися

Гурт ”Мертвий півень” дав концерт у столичному клубі ”Докер ABC”. Квитки коштували 50 грн. Сидячі місця забронювали ще за два тижні до виступу. Звучали композиції з нового альбому ”Пісні Мертвого півня”, написаного на слова франківського письменника Юрія Андруховича.

Зала скандувала: ”Міську, роздягайся!”. Але 37-річний соліст гурту Михайло Барбара заявив:

— На замовлення не роздягнуся.

На сцені пив коньяк і виправдовувався тим, що захворів.

— Ще лікуюсь гарячим пивом з медом і жовтком, — розповів згодом ”ГПУ”. Після концерту ми сіли за столик за сценою. Місько смалить цигарки одну за одною. Каже, це найгірша його звичка. Скільки цигарок викурює в день, не зізнається.

— Мама злякається, — пояснює.

Каже, в кінці цього року група видає новий альбом:

— Але музиканти постійно роз’їжджаються. Зібрати їх докупи дуже важко.

Правда, що в ”Мертвого півня” виходить збірка пісень на вірші харківського поета Сергія Жадана?

— Диск запишуть у Дніпропетровську. Там тільки одна пісня ”Мертвого півня” — ”Переваги окупаційного режиму”. Решта — інших гуртів.

Що подобається із сучасної української літератури?

— Франківські письменники Тарас Прохасько та Юрій Андрухович. Остання вистава харківського театру ”Арабески” створена за віршами Жадана, — згадує харківський театр, у якому ще працює актором. — Постановка називається ”Радіо Шансон. Вісім історій про Юру Зойфера”. Прем’єра буде у квітні. Пишу до неї музику. Єврей Юра Зойфер справді існував. Народився у Харкові. Потім із сім’єю переїхав до Відня. І почав писати пісні для кабаре.

”Арабески” мають якийсь ритуал перед виходом на сцену?

— Беремося за руки. Але без слів і речівок. Забобони і ритуали придумали алкоголіки як терапію. Ми ж просто концентруємося.

Каже, що весь час проводить у роз’їздах.

— У потязі сплю або щось читаю. Останній раз у потязі Харків—Львів заходить якийсь чоловік і каже: ”Ну, Михайле, за знайомство”. Витягає курку, бутерброди, дві пляшки горілки. Але я відповів, що посплю.

Каже, у старості заведе собі собаку породи чау-чау.

— Їх тримають тибетські монахи. Чау-чау не заважають господареві під час медитації. Зігрівають у холодні зими. А коли зима голодна, своїм м’ясом годують господаря. Колись у Харкові підібрав песика серед ночі, коли було дуже холодно. Викупав, поклав спати. А наступного дня песик утік.

Богдан ЛОГВИНЕНКО