11 серпня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: музична рецензія

«Міський Бог Ерос» - та іже з ним


Ну, нарешті вийшов у світ на студії «ГалРекордс» новий альбом львівської групи «Мертвий півень». «Міський бог Ерос» - це результат понад року праці «півнів». Майже всі речі з нього можна було почути на концертах або по радіо ще рік тому.
 
«МП»-безперечно, один з «най-плодючіших» колективів в Україні. «Міський бог Ерос» є сьомим альбомом у його дискографії. Хоча цього разу доводилось давати собі раду без фронтменів групи Ярини Я'куб'як та Міська Барбари, котрі протягом 1997-го перебували у США. "Міський бог Ерос» - це десять фантастичних пісень, ні на що не схожа, добротна музика Олега (Джона} Сука, Ромка Чайки, Юрка Чопика, Любка Футорського. Коли Барбара подався за океан, його замінив кузен і «ветеран» «Півня» Любко Футорський. Мотто, групи навітьстало гасло «Back to Futur!». Гасла гаслами, а Любко Футорський справді виявився не менш артистичним та «плодючим», аніж решта мертвопівнівського колективу. Але найціннішим, що є в нoвому-старому фронтмені «МП», (Ярка і Барбара, слава Богу. повернулись і зараз група працює з трьома фронтменами), - то це його репування. Пісні «Міський бог Ерос», «Поїдання яблука», «Карколомні перевтілення» на поезію Віктора Неборака, «Іль-Алла-Улла» на вірш Олександра Ірванця. «Музика» на вірш Назара Федорака - приклад того нacкiльки «peпoвою» може бути українська мова. Натомість «Поцілунок» на вірш того ж Неборака витриманий у стилі «нью-романтик», абсолютно самодостатньою є пісня «Гобелен» (також Неборак і також його перша збірка «Літаюча голова»). «Думка» (демо) - ще один етап мертвопівнівської шевченкіани, розпочатої на альбомі «ILTestamento». Завершує альбом стара-стара, щепочатків «МП» пісня Любка Футорського, Міська Барбари та українського народу «Байка», золота юність «Півня».
 
А в цілому «Міський бог Ерос» - це специфічна львівська постбатярська (даруйте за сумнівний префікс) сексуальність, це спроба наслідувати саме таку стихійність, це густий і безсоромний, як випари розпеченої бруківки, саунд, «це час, коли жага струмує навіть з мурів»…
 
Продюсерував альбом Роман Чайка, записували його на львівських студіях «Мелос», «ГалВокс». Нажаль, «Міський бог Ерос» наразі можна придбати тільки на касетах. Проте скоро світ побачить новий CD «Півня» - «Шабадабада». Цей альбом готовий і чекає тиражування.

 

Оксана ГОРЕЛИК
 читати
 
22 червня 1998спільнота: Мертвий Півень

Живі новини від «Мертвого Півня»

"Мертвий півень" закінчив запис альбому, який ще не має назви, проте потрошки обростає чутками та припущеннями. Відійшовши від традиційного best of..., півні все ж зробили ремікси старих хітів, зокрема таких, як "Птахорізка", "Квазіамор", "Літо буде" тощо. Партії ускладнились, ностальгія збільшилась, крики зменшились, текст "прочитався".
Продовжилась і пародійна діяльність славетного колективу: далі просунулась нелегка праця над "Франсуа" та з'явилась ще одна улюблена в народі річ. Яка? Краще почути та упізнати (якщо вдасться!) самим, щоб не зник ефект несподіванки, що його так полюбляють артистичні "півні". Проте "рімейк" із відомої багатьом "Пісні.над морем" Івасюка звучить без стьобу - і душевно-душевно.
Є й нові речі: обіцяна шевченкіана презентована "Садком вишневим" та "Реве та стогне". Крім того, є дуже ностальгійна композиція на вірші О.ірванця "Ша-ба-да-ба-да", "Ми йдемо" за вальяжно-життєво-актуальним текстом М. Барбари.
Колись один відомий львівський поет сказав, що проблема "півнів" у тому, що їх не слухають ровесники. Здається, що саме в новому альбомі вони цю проблему подолали, бо більшість композицій є "дорослішими" в порівнянні з попередніми альбомами. Проте і най активніші споживачі музики -тінейджери — мають під що поґецати з кайфом.
Потужна інтелектуальна робота зроблена, справа - за роботою технічною. Коли новий альбом буде розтиражовано, "Поступ" обов'язково повідомить.

 

Степан ШОХАНОВ
 читати
 
1 травня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: музична рецензія

Міський бог Ерос та інші

Можна досхочу кепкувати з львівських сентиментів до рідного міста. Декого з нельвів'ян дратує той незрозумілий гонор і часто безапеляційне утвердження власної вищості з прив'язкою до місця. Надто ж — коли це сфера рок-музики.
Скептик спресовує уривчасті враження і робить висновок, що львівський рок є переважно оспівуванням місцевих кав'ярень, історичної значимості і самих себе.
Але слабким місцем будь-яких клинів є плутанина понять «місце», «місто» і «Місто». І, як це не банально, причиною того є свідоме і несвідоме руйнування урбаністичної культури, комплекси, біснувата демографія останніх ста років, невизначеність свого місця, міста. Міста.
Величезний пласт міської, зокрема батярської субкультури по війні, старанно винищили. Носії її від'їжджали за океан, або ж їх вивозили на схід, залишки перебували на маргінесі, практично без запиту. І маргінальна культура перевищила допустимі норми. Проте «ця земля вміє бути вічною». Щоб там не казали скептики, але здатність явища до самовідтворення залишається за цим місцем, містом, Містом.
На зламі вісімдесятих-дев'яностих у Львові зустрічаються студенти, щоб згодом стати відомою вже рок-групою «Мертвий півень». Пардон, тоді це ще була концептуальна формація «Мертвий півень». Потім «концептуальною формацію» стали називати все підряд, тому від такого визначення відмовились.
Втім концепція залишилась і розвинулась у трикутник поезії, малярства, музики. Саме так вона зафіксована на остан ньому СО «Півня» — «Вибране: 1989— 1997», де на обкладинці — картина Володимира Костирка «Орфей».
«Півень» відлічує свої дні народження від першого виступу на студентському фестивалі «Вивих», що декларувався як фестиваль альтернативної урбаністичної культури. Ніби все логічно. Розвал Сов-депії, атмосфера оксамитової революції в Празі і прибалтійських перших місяців незалежності. Атмосфера оновлення, вітру з Європи, ейфорії. «Нові люди» ще не мислять категоріями грошей, прибутків, надбутків. Всі займались «побудками», тобто кайфували. А далі почались жорстокі будні, коли не відбувається, але є бажання ламання свідомості. Повна совєтізація всіх процесів реформування.
Тому перший альбом «Мертвого півня» «Ето» (1992) — історичний. За плечима вже була перемога на «Червоній руті» в Запоріжжі (1991) за пісню «Ми помрем не в Парижі» на вірш Наталки Білоцерківець. Дехто з прихильників «Півня» досі страждає на здорову чи нездорову, приховану чи неприховану ностальгію за альбомом «Ето». Коли звук був акустичним (гітари, дрим-ба, скрипка, флей та, фортепіано, сопілка...), стьоб — ідилічним (поезії Юрка Позая Оксана Горелик та Любка Футорського), коли вперше і надовго виринає поезія Юрія Андрухо-вича і Віктора Неборака. Вони досі залишаються улюбленими поетами і натхненниками.
На думку самих музикантів, ранній «Півень» є продовженням традиції спу-дейського театру. Тільки музичного. А звідси — містки в майбутнє: мандрівка містом в альбомі «Мертвий півень'93», «Підземне зоо» (1994)... «Дидактична вистава в театрі Богуславського» розпочинає цю мандрівку. І справа не в банальному усвідомленні того, що «всі ми ходим по мерцях», а в маршруті — Львів Андруховича, Антонича, Крип'якевича. І не в корінній приналежності до Львова (лемка Антонича? франківчанина Андруховича?), а у відчутті місця, міста. Міста.
Поезії фронтмена групи Михайла Барбари — апеляція знову ж таки до міста. Сам Барбара, котрий дістав премію імені пана Базя за найкращий вірш 1993 року «Коли ти смієшся...», каже, що часто плутає поняття «Бог» і «місто». «Ці вірші — як місто... Я, місто і ще хтось».
До речі, Барбара більшу частину 1997 року провів у Чикаго, повернувшись ЗО грудня просто «з корабля» до мікрофону — на презентацію СО. І ніби воно так буденно, але він сам каже, що «це не просто повернення. Це місто тебе тримає. В небо-раковому романі (має на увазі уривки з роману «В пошуках Базилевса» — О.Г.) йдеться про такі «львівські душі». Так от, ми всі частково є такими «львівськими душами». Є центр, який нас тримає вкупі і тримає нас у місті...
Справді, басист «Мертвого півня» Олег (Джон) Сук — із Тернополя, ударник Вадим Балаян — із Баку. Вони залишились у Львові.
Часто «півнів» запитують, чому вони не хочуть до Києва, куди так рвуться українські музиканти...
«Ми дуже любимо київську публіку, стильну і самостійну в своїх поглядах. У Києві є ознака мега-полісу — мода керує тусовкою (у менших містах — тусовка визначає моду). Ця публіка знає рок-музику, цінує живу музику взагалі, «кльову» поезію. Але...»
Але «львівські душі» залишатимуться львівськими. Справа не тільки у фанатичній любові до Львова, а в певних світоглядних відмінностях музичної спільноти. «Півневі», котрий завжди стояв обличчям до Європи, до європейських міст, що творять культуру, до ідеології і уподобань міст індустріальних, забудов навколо заводів, що знищують культуру, нема що робити там, де балом править невдале мавпування російського року. Підкреслюю, негласно править балом. Отже, мова не про «ВВ» чи «Кому вниз», котрі, з одного боку, представляють специфічний київський саунд, з іншого — є насправді українськими рок-групами.
«Ми свідомо боїмося популярності, — визнає «МП». — Ми прагнемо популярності і не прагнемо. Бо коли в нашій країні популярним є Поплавський, то ми популярними бути не хочемо. Це популярність дебілізму. Нам не треба неусвідомлених криків тринадцятилітніх дівчаток під сценою. Ми хочемо «популярності» в сенсі широкого знання нашої творчості. І доброї поезії. І класної музики».
Напевно, «найльвівськішим» альбомом «Мертвого півня» залишатиметься «Під земне зоо». «Це — наша музична інспірація міста. Це — абсолютний Львів». Альбом почав робити ще 1993 року, вийшов він у 1994. В Україні в той час більшість мас-медіа писали слово «гранж» з помилкою або взагалі його не вживали. Не можна сказати, що «Підземне зоо» — чистої води гранж, проте «Мертвий півень» переосмислено вжив елементи цієї музики. Подекуди навіть трішки підстьобуючи модне віяння. Якось «півні» сиділи на пиві біля Театру ім. М.Заньковецької. Місцевий «бухаринець» приємного синього кольору зшибав гроші. Але то був львівський бухаринець: він не просто просив гроші, а щось пропонував натомість. Отже, він отримав свої купони, а «Мертвий півень» — книжечку ще початку 50-их років, видання з серії «Шкільна сталінська бібліотека». У ній і знайшли віршик, що увійшов до альбому «Підземне зоо» як «Пісня про тата». «На війну зібрався тато, край радянський захищати. Він в далекій стороні б'є фашистів на війні». Тоді вже набуває популярності «Зтеііз І-ІКе Тееп'5 Зрігіі», і «Півень» робить пародію на «Мігуапа» в куплеті і на «АС/ОС» у приспіві.
Вирізняє «Підземне зоо» ще й те, що альбом має цілісну побудову, яка не дозволяє переставляти композиції. Починається з пісні «L'viv city». Підземне зоо» (вірш Ю.Андруховича, почасти інспірований поезією Богдана-Ігоря Антонича). Гітарист і автор багатьох пісень Роман Чайка розповідає: «Коли ти закриваєш очі — ти бачиш сон, і мало що може наснитися!.. Коли ти заходиш в темне підземелля — мало що може в темряві привидитися! Приблизно так само виглядає наша мандрівка. Наш альбом витриманий однією лінією. Дехто питається, яким чином там з'являється «Українська молодь — Баху-сові». А то є така своєрідна пародія на нівеляцію суперакції «Українська молодь — Христові». То був такий маленький львівський нічний вудсток, п'янке вино відчуття єдності».
Справді, «Українська молодь — Баху-сові» є однією з тих пісень, під які публіка шаленіє і стає серйозною загрозою для концертних приміщень. Але на альбомі «Підземне зоо» ця пісня — своєрідна релаксація, ніби вихід із трансу. Бо їй передує річ, про яку варто розповісти окремо. Це — пісня «Єдиноріг» на вірш Юрія Андруховича.
Пізнім літом 1993 року «Мертвий півень» із режисером Володимиром Зайковсь-ким знімав кліп на пісню «Річка». Не було підготовленого сценарію, все продумували самі, цілий день провештавшись на Високому замку землі першого українського короля Данила Галицького. По поверненні в руках солістки «Мертвого півня» Ярки Якуб'як з'являється дримба, вступає гітара, бас...
Єдина.
В лісах застає мене темна година,
як музика в місті, зненацька за рогом..
Так відразу приходить те, що тепер є піснею «Єдиноріг». Вона триває близько семи хвилин, але той перший варіант залишився незмінним. Можна назвати його подарунком, трансцендентним явищем, витвором спільного пориву...
...Я брав тебе, як фортечні мури,
я в себе вмістив стільки стріл,
скільки зміг.
А зараз ніч, як великий мурин,
і тужно голосить єдиноріг.
З циклу Андруховича «Цирк Вагабун-до» до альбому ввійшли дві композиції. «Півні» були й залишаються «андрухо-вичеманами». Друга сторона альбому починається з композиції «Індія». І чого б це на такому «львівському» альбомі — «Індія»?
Львів — унікальні ворота на Схід. Не стільки географічне, скільки історично, бо всі шляхи перетинались тут. Тут зустрічались Північ і Південь, візантійська І римська культури. Захід і Схід. Не кажучи вже про те, що вірмени і греки жили у Львові майже від самого заснування міста. «Це — пошук орієнтального в нас», — припускає «Півень».
Завершує альбом «Блюз. і-'уіу сі^у ипсіегдгоипсі Уоісе». Знову: до чого тут Львів, коли в основу пісні покладено вірш американського поета Джека Кероуека зі збірки «8ап Ргапсізсо Віиез»? А справа в тому, що Кероуек завершує ним цикл, написаний він був вже в Нью-Йорку, тобто, з дистанції. Отже, це — спільна спроба разом абстрагуватись, відмежуватись і, відмежувавшись, наново полюбити...
Альбом «Підземне зоо» був презентований у Львівському цирку спільною акцією Юрія Андруховича та «Мертвого півня» «Цирк Вагабундо». Спеціально для неї готувалась композиція «Лабух в місті», концертний запис котрої заключний на першій стороні альбому. Це, власне, народна галицька пісня, котру Ярка Якуб'як намагалась співати так, як бабці на п'яній забаві, що робити людині з консерваторською освітою, як виявилось, дуже важко. В Ярки то вийшло перфектно, тому ще важче було дограти пісню до кінця: після 15—16 тактів в когось із групи не витримували нерви. На касеті спів Ярки супроводжують автентичні звуки Львова. Ними починаються композиції «і-'уіу сііу. Підземне зоо» та завершальна композиція альбому — «Блюз. і-'уіу сііу ипсіегдгоипгі Уоісе». То не є спеціальний інтершум з «фірмового» компакту. Це справжній шум вулиці, записаний двома звішеними з будинку мікрофонами.
Бо йдеться про автентичність взагалі, «Мертвий півень» не повертається до того, що вже не воскресити. Багато прекрасного померло в цьому місці, місті, Місті. Витягувати на світ Божий бальзамовані залишки культури, носії якої покинули це місто, померли, покинули і померли, нема сенсу.
...усе так само. Пиво ярмаркове,
скрипки весільні, ліхтарі і пітьма...
цілунки, плач, кохання і пітьма...
Під містом. Тільки міста вже нема.
Проте в цьому місці, місті, Місті можна воскресати. Можна дивитись у минуле і сучасне сміючись, можна віднаходити легенди, персонали, без страху святотатства, можна співати про Йосифу Кун — черницю і поетесу XVIII століття і радянських офіцерів. Ця земля вміє бути вічною. Тут вбивали і переселяли, завойовували і депортували. Це місце, місто, Місто вперто творить культуру, скільки б не викачували звідси людей і грошей.
Новий альбом «Міський бог Ерос» (записаний у 1997—1998 рр.) — це зовсім інший стиль музики. Тому що інший поет. І тому інший поет, що інший стиль музики. Це — львів'янин Віктор Неборак. Його поезії на цьому альбомі («Міський бог Ерос», «Гобелен», «Поцілунок», «Карколомні перевтілення», «Поїдання яблука») не є циклом віршів, не об'єднані темою міста — вони навіяні містом. Це й специфічно львівська еротичність — кохання під-серед-на давніх мурах, запах котів і склепінь...
Той лабіринт — у небесах, у снах, дзвінках,
очах, алеях і під'їздах —
жіноче тіло споночіло і палке, пахке сп 'яніле
тіло міста.
Це й таки собі стьобові легенди Львова періоду застою. «Мертвий півень», середній вік котрого — ЗО, ще пам'ятає той Львів. Академічна, де всі вештались — від курв до партійних босів. І кілька кнайп, де можна було поговорити, з одного боку, зі справжнім дисидентом, якого завтра мають посадити і вислати до Сибіру, і поруч із кагебістом, що згадує велику операцію, яку він проводив на цій же вулиці танками після війни. Уживалися написи «їжте маргарин — поживний продукт» і «Наше майбутнє — комунізм» на старих австрійських будинках, і неординарні, напівміфічні персоналії, «русалки попелясті в стилі панк».
До речі, про стьоб. «Півень» став доросліше ставитися до стьобових речей. Та й реалії змінюються. Якщо на початку 90-их об'єктом була «чічка-сме-річка-Марічка», і стьоб народжує хіт «Б'ютифул Карпати», то 1996 року з'являється хіт «Франсуа», в основу якого лягає пісня Ірини Білик. Об'єктом стьобу, зрештою, і може бути і власний стьоб, і уподобання фанів. Підтвердження цьому — ремікс «Б'ютифул Карпати».
Хоча інколи здається, що стьоб майже приречений бути хітом. Як-от, наприклад, класична вже дісня «Літо буде», котрої завжди вимагають і вимагатимуть на концертах.
Певний період «півні» проводили репетиції в підвалі Будинку культури якихось піонерів. Серед інших скарбів (зок рема, портрета рідного Щербицького) знайшли збірочку комсомольських віршів «Гартуйся, як сталь!» Мисько Барбара почав вголос читати шедевр Гдаля «Літо буде»: «У весняному полоні скачуть коні, буйні коні, гей!» І далі в тому ж дусі: «Коні гей, коні гей!» Маразм на рівні «Отряд не заметил потери бойца». В той самий час народжується така сама стьобова музика, бо вдома займаючись на гітарі, Ромко І Чайка потерпав від сусідів: за стінкою хлопчику шести років купили скрипку і примусили грати до-мажорну гаму. Відповідно, жодної чистої ноти, і так тривало годинами. «Він стоїть на балконі, а в мене відкрите вікно. Я виставив комбік і включив «драйв». Хлопчик замовк...» Ані бідака Гдаль, ані тероризований музичними студіями хлопчик, напевно, не знають, що через них сотні людей здатні стрибати і в один голос стверджувати, що літо таки буде. До речі, зараз «Мертвий півень» оновлює цю пісню для альбому 1998 року.
«Міський бог Ерос» — це й новий стиль виконання від вокаліста Любка Футорського, який представляє своєрідне «неборакове» репування. Виявляється, українська мова дуже репова. І щоб це виявити, достатньо вже одного Віктора Неборака.
Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок
ваблять грою.
Ніч перша. Ти — Шехерезада? Чорна кава.
«PANASONIC».
Ось поєднуються троє.
Б'ють білі струми у твоє відкрите тіло.
Ти стогнеш. Ти ковтаєш ніч невміло...
А нова пісня «Поцілунок» звучить по-європейськи в стилі «ньюромантик» чи поп-року. Проте за змістом — суто львівська. Коктейль містичного і еротичного — тагіе іп і-'уіу... хтось у таких випадках згадує земляка Захер-Мазоха, котрий тут ,«ма-зохував і захерував»... Але й хрестоматійний фройдизм — це надто примітивно для цього місця, міста, Міста.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках запах крові!
Постійні варіації, зміни музичного стилю «Мертвий півень» коментує так: «Ми весь час у студії, ми весь час робимо нові пісні. Публіка тільки встигає звикнути до нового звука, до нових пісень, а ми вже представляємо новіші. І це не тому, що ми такі унікальні. Це абсолютно нормальний процес».
Справді, цього року «МП» випускає, окрім альбому «Міський бог Ерос», ще один — восьмий, якщо враховувати колекційний CD «Вибране». Своєрідна «Шевченкіана», розпочата ще альбомом «II Тезіатепіо» (1996; перевиданий на СО 1997 року), продовжена «Думкою» в альбомі «Міський бог Ерос», розгортається піснями «Реве та стогне...», «Садок вишневий», «Думка-сіігіу тіх». Шевельов, напевно, повторив би свою тезу про «роз-тарасеного» Шевченка. А басист Джон якось сказав, що якби Шевченко жив у наш час, був би «нормальним роковим пацаном». Можна ставитись до цього зверхньо, можна обурюватись, але добра сотня студентів шаленіє від «II Тезіатепіо» («Заповіт») та «Реве та стогне...», хором співає ці пісні в той час, як всього кілька років тому їх примушували плюндрувати кращу українську поезію, розповідаючи її «на п'ять» чи «на три». Вільне ставлення до національного генія — це, вибачайте вже, явище, притаманне заходу України, де така розкутість, хоча також залишаючись неофіційною (офіціоз, здається, всюди тяжіє до дебілізму...), обумовлена як історичними причинами, так і сьогоденням. Схоже, саме такого кшталту «українськість» ще довго залишатиметься напівмаргінаЯьною. І це дає підстави вважати її чимось живучим і стихійним, чимось зі світу міського бога Ероса. І це означає, що продовжується Життя, «любовний хід по вулиці Радянській», кохання під мурами, що бачили всіх завойовників світу 1 «все золото світу» у цьому місці, місті, Місті.

 

Оксана ГОРЕЛИК
 читати
 
10 квiтня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

«Мертвий Півнь» - живіший від усіх живих

- Михайло Барбара не так давно не підтримав звичної для гурту плинності кадрів 1 повернувся з поїздки до США. Що це - такий всепоглинаючий оптимізм щодо майбутнього нашої держави?
Р.Ч. Категорично не погоджуюся зі "звичною для гурту плинністю кадрів". Не було такого.

 

- А Ярина, яка також від'їжджала?
М.Б. І також повернулася. До нас тільки додавалися нові люди. А мінялися лише барабанщики - і то швидше з професійної точки зору, ніж з якоїсь іншої. Тепер ми маємо оптимальний склад. У нас є спільна справа. Є "Мертвий півень", і хоча б заради нього варто повертатися, не кажучи вже про Батьківщину.

 

- I як розподіляються ролі в цьому оптимальному складі? Бо ж Романа Чайку, наприклад, музичні критики охрестили "генератором Ідей" у вашому гурті.
Р.Ч. Неправильно охрестили. Генеруємо ідеї ми всі разом. З адміністративної точки зору - може, але з творчої - ні.

 

- До якого напрямку ви сам! відносите свою сучасну творчість, цей "півнівський" варіант? "Плач Єремії", приміром, вважає себе "важкою" групою - "важкою" в плані інтелектуального навантаження.
М.Б. Роковий постмодерн. Чи ланковий інтелектуалізм. Чи інтелектуальний сюр... {Сміється). Немає стилю конкретного.
Р.Ч. Або навіть співана поезія.
М.Б. Тобто, важливою залишається поезія. Це не є "важка інтелектуальна музика". Важко працювати на аудиторію, в якій 50 відсотків забулися, що в людини голова не тільки для того, щоб нею їсти, а й для того, щоб думати. І навпаки - абсолютно нормально, коли ми виїжджаємо за кордон, і 90 відсотків середньостатистичного залу сприймає нас не як якусь гичку постмодерністську, а як добру поезію (яку, до речі, вже знають - у перекладах) і як цілком добротну й автентичну музику. Спочатку скептично питають: "А, що там може група з України?" - а потім з'ясовують: "О, вони ж звучать інакше, ніж наші групи!"

 

- Якщо зайшла мова про поезію, то розкажіть, будь ласка, яким чином ви так тісно пов'язані з Асоціацією українських письменників?
М.Б. Щодо Асоціації українських письменників, то "Мертвий півень" є її асоційованим членом - власне, тому, що "Півень" досить часто використовує добру поезію. Рівно як і "Плач Єремії". На тому рівні часто згадується і про АУП. Відповідно ми в Чернівцях виступаємо з президентом АУП Юрієм Покальчуком, мали також виступи разом з Андруховичем, Винничуком, Іздриком. З Андруховичем, наприклад, разом їздили до Німеччини, де видана його книжка в німецькому перекладі...
Р.Ч. Були дуже цікаві варіанти під час презентації програми "Цирк в Агабундо" на основі альбому "Пщ-земне золото". Андрухович був головним конферансом того вечора і виконував роль своєрідного чортика, який час від часу читав вірші й співав. Наша співпраця - це вже давня традиція. Віктор Неборак співпрацює з усім "Мертвим півнем" і одночасно має свій проект "Небо-рок": вірші Неборака в його виконанні, на музику, яку творить "Мертвий півень".

 

- Судячи з частоти ваших приїздів у Чернівці, кількість ваших сольних концертів не така вже й велика. Ви просто дотримуєтесь принципу не виступати на одному майданчику двічі?
М.Б. Якщо робити висновки з Чернівців - справді, так воно і є. Це сумно, і це наша реальність, а не наша вина.
Р.Ч. Але не говорімо про український шоу-бізнес. Бо ми їмо і нас може вивернути. Не можна говорити про те, чого насправді немає. Та в Івано-Франківську є видавництво "Лілея", яке продукує Добру з великої літери українську літературу, і це робиться якісно й професійно. У Львові - мистецьке об'єднання "Дзиґа", у Києві - "Арт-веллес"... У Чернівцях - люди.

 

- Львівські гурти, як правило, співпрацюють, підтримують одне одного, навіть дружать між собою. З ким ю маєте найтісніші зв'язки? (Крім, звичайно, "Плачу Єремії" - це загальновідомо).
Р.Ч. Віктор Неборак і проект "Небо-рок", "Мертвий Півень" і Юрій Покальчук разом, наш бас-гітарист Джон Сук мав проект з 56 музикантами - великодній проект запису альбому, допомагаємо також одному прекрасному львівському гуртові, про який Україна навряд чи дізнається в найближчі 10 років. Узагалі Львів - це мало не єдине місце в нашій державі, де просто не сприймається "фанерна" музика. Тому тут можливі такі явища, як Руслана, ті ж "Єремії". Коли навіть "Табула раса" (хлопці, яких ми добре знаєм" і не раз з ними працювали) приїхала до Львова з .напівфонограмним концертом, то продала лише 300 квитків на стадіон, розрахований на 15 тис. глядачів. Це - Львів! Але мене лякає інше в нашій малій батьківщині: коли приїжджає Філіп Кіркоров, підтриманий всією машиною антиукраїнської пропаґанди по телебаченню, і продає своє шоу на 20 тис. глядачів під фонограму...

 

- Ваша інтерпретація шевченківського заповіту італійською мовою в рок-н-рольних ритмах - це просто мода на Шевченка?
М.Б. "ЕІ Тезіатепіо" - це акт захисту поезії взагалі, в тому числі й Шевченка. Гадаю, якби він жив у наш час, то був би панком. Те, що з нього зробили чергового "стовпа", може, комусь і потрібно, але не нам, молодим. Він написав безліч прекрасних поезій, але про них забули. Пам'ятають лише 4-5-6 зі шкільної програми.
Р.Ч. "В Тезіатепіо" - це не перша і не остання композиція на його вірші. Ми маємо зараз цілком завершені дві речі: "Думка" з "Кобзаря" і "Реве та стогне..." Це три композиції з альбому, який ми вже уявляємо і сподіваємось-таки зробити до 2000-го року. Він називатиметься "Кобзар".

 

- Перехід у нашій розмові від Шевченка до Ірини Білик не буде занадто різким?
- {Хором, сміючись). Ні-ні!

 

- Тоді про її (1 вже вашу) пісню "Франсуа". Ви самі вважаєте її карикатурою? І які пісні чи яких виконавців хотіли б ще попародіювати?
Р.Ч. Є велике бажання зробити такі карикатури на багатьох. З цього могла б вийти велика підбірка з 10 альбомів. Найближчим часом звернемось до задуманих уже жартів на "ґеніальні" вірші й пісні В.Кравчука. Також думаємо, що доберемось до Поплавського - це просто одіозна особистість, якій треба поставити пам'ятник. Ми, власне, минулого року вже мали братися за ЕІ. Кравчука, але коли почули вірш "Франсуа"...
М.Б. Саме вірш, бо в нас це інша пісня на той самий вірш. (Патетично). Це свого роду спосіб бачення трагедії української дівчини. (Роман не витримує -придушено хихикає). Катерина XX сторіччя... Насправді ми дуже поважаємо Ірину й багатьох інших людей, які все-таки щось роблять, ще й достатньо професійно. Якщо вже визначити стиль цієї речі, то це дружній шарж.

 

- Ви колись брали участь у концерті "Шанс на життя", присвяченому Дню боротьби зі СНЩом. А взагалі вважається, що музиканти - це група ризику в плані СНІДу, алкоголю, наркотиків...
Р.Ч. Ми також брали участь у такій акції як "Музиканти проти наркомани і алкоголізму". З чистою совістю. Тоді, як половина учасників цієї акції робили це через те, що усвідомлювали вже свою залежність від цих речей. У нас таких проблем ніколи не було.

 

- Ви настільки свідомі?
Р.Ч. Ми розумні.
Ярина. Не потрібно цього. Для того щоб писати музику, не треба сидіти на голці.
М.Б. Якби-сь не попробував дехто з нас, що це є, то би й не знав. Але якщо маєш трохи клепки в мозку, то не будеш такою "фігньою страдати". Бо життя насправді не таке вже й довге.

 

Маріанна ХОДИКІНА
 читати
 
1 квiтня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

Синица в руках или «Мертвий Півень» над гнездом кукушки


Непредвзятый разговор с Романом Чайкой, создателем группы «Мертвий півень», создателем ц продюсером группь «ССС» и самым популярным во Львове ди-джеем.
 
Мы уютно устроились во львовском творческом каф( «Вавилон-ХХ». Роман усердно делает вид (а может, кто евс знает) и действительно не замечает многочисленны) заинтересованных взглядов, направленных в нашу сторону Он - кумир. Любимец публики - экстравагантных тусовочны> девиц, преклонных ценителей старого доброго рока малолетних экстремистов, просто добропорядочных граж дан и, что немаловажно, спонсоров всех мастей. Я ні оговорилась. Спонсоры борются за участие в его знаме нитых авторских программах «Доброго ранку, Львове!», «Рок н'ролл або життя», напичканных самыми разными играми примочками и кучей других ди-джейских изобретений.

 

Не более полугода назад Чайка (его радиопсевдоним -Сигал) сделал очередной финт ушами - он самовольно ушел с радио «Люкс», где имел массу привилегий и еще больше возможностей, на радио «Львівська хвиля», где и начал все сначала. Он не прогадал. За его поступками следили настороженно, и слушатель не предал своего Сигала.
 
- Радио «Люкс», почему ты ушел оттуда? Кто кого делает, ди-джей - радио или радио - ди-джея?
Чайка размеренно начинает, поправляя очки на переносице...
- Чим більше "Люкс" втрачав свою індивідуальність, знищуючи авторські програми і індивідуальність самого ді-джея, тим більше він переходив на формат певних західних радіостанцій, які завжди на доброму рівні, але вони є одні з багатьох. Уміння ді-джея мікшувати, підбирати музику під настрій, під темп, під погоду, під ситуацію знімається, бо з'явилася уніфікація комп'ютером, і ти поступово перетворюєшся на оператора машинного доїння. Тим більше варіанти мовної, інформаційної, музичної цензури так само сильно впливають на психіку. Я для себе усвідомлюю, що бажання подобатися всім - то є ознака дурості, мене, наприклад, не цікавлять діти, для яких не існує іншої культури, ніж рейв.
 
- Да нет, я думаю, что если бы этим детям не навязывались определенные симпатии, они бы проявляли больше интереса к другой культуре. Кстати, ощущаешь ли ты себя авторитетом в области современной музыки?
- Авторитетів, музичних критиків, музикознавців по тій яка крутиться в РМ-діапазоні в Україні просто немає. Я є авторитетом в певних жанрах сучасної рок-течії і близької до року музики. В цих напрямках відчуваю себе рівноцінним західним професіоналам, а в тих речах, в яких не вважаю себе авторитетом, я повинен бути просто добре поінформованим.
Пьет «Мартини» со льдом, поблескивая перстнями, в носу - маленькая серьга. Предпочитаемый металл - серебро, камень - темный, полупрозрачный, мерцающий...
 
- Как на тебя реагирует улица? Или тебя уже все адекватно воспринимают, потому что все знают: Чайка пошел...
- Ти знаєш, є такий стиль "Зона", я їх називаю "Щури вулиці" і оскільки мислення в цих людей примітивне, серед них існує такий момент -відторгнення "зі зграї". Так що є і відгуки на вулиці і неадекватна реакція, але відповідно ці зауваження та погляди мене не цікавлять. Інша справа, коли я йду, наприклад, в своєму нью-йор-кському костюмчику, а повз мене проходять дві стильні кобети (девушки, по польски) і кидають зауваження типу «Подивись, який мужчина!» Такі речі, звичайно, є приємні...
Расплывается в улыбке, думаю, вспомнил «стильных» девушек и воспоминание было приятным. Все это время мы находимся под обстрелом любопытствующих взглядов. Чайка не уходит из поля зрения нескольких пар женских глаз.
 
- Какие девушки тебе нравятся? Только не рассказывай, пожалуйста, о душе, характере, уме... Какая девушка остановила бы на себе твой взгляд на улице? Говори правду.
Разговор принимает оттенок допроса, о беспристрастности уже не может быть и речи, я с интересом жду ответа.
- Перш за все це буде не блондинка.
Все головы повернуты в нашу сторону, но на этот раз все взгляды прикованы ко мне. И это понятно. Мое «ура!» было громковатым для камерного помещения кафе. Чайка продолжает невозмутимо, не обращая внимания на мой восторг...
- Я повністю підпадаю під західний стереотип, коли про блондинок розповідають анекдоти. Мені подобаються кобети, які зберігають свої природні форми, не фарбують і не крутять волосся, але якщо вибирати поміж дівчиною з довгим волоссям і Шинед О'Коннор, то я виберу останню тому, що в неї дуже чітке відчуття стилю, а цьому я віддаю пере-і вагу Що стосується фігури, то це - пропорційність. ^ Американський стандарт 90-60-90 не обов'язковий, а от пропорційність для мене е дуже важливою. В першу чергу я звертаю увагу на форму грудей, потім -на форму ніг, далі я переводжу свій більш уважний погляд на обличчя. На цьому перше сприйняття дівчини закінчується. Далі починається те, що ти вважаєш баналь-ним - розум, духовність, стиль...
Чайка откидывается на спинку стула, закончив это серьезное анатомическое исследование. Думаю, он делал его не без удовольствия. К нам за столик подсаживается красивая девушка, і прикуривает и начинает грациозно поглядывать по сторонам. Она тут своя, ее движения раскованны и изящны. Она всех знает и, судя по всему, девушку тоже все знают. Мой следующий вопрос призван просвистеть как пуля мимо ее уха.
 
- Как ты относишься к профессиональным тусовщикам? Я имею в виду специалистов высокого класса в области разговоров ни о чем, ориентирующихся во всем понемногу и ни в чем по-настоящему.
Желчи и язвительности в моем голосе становится все больше, слова я выговариваю четко, и мысль моя понятна всем сидящим за столиком.
Наша соседка понимающе кивает и поощрительно улыбается. Судя по всему, она разделяет мнение по поводу тусовщиков и сама с удовольствием задала бы этот вопрос моему герою.
- Є гарне староукраїнське слово «скурвлюва-ти». Вони мене скурвлюють. Я не даю таким людям займати мій час і час моїх друзів розмовами про східноєвропейську філософію, моду. останні музичні альбоми і таке інше. Я їх не люблю.
Не знаю, был ли замечен мой взгляд соседкой по столику, но брошен он был и, по-моему, слегка искрил.
 
- Ты влюбчивый?
- Д-у-у-у-же.
 
- А часто используешь свое служебное положение в личных целях? Ведь твой голос и ди-джейский стиль многие женщины находят очень сексуальными...
Мой вопрос остался без ответа. Это один из секретов Сигала.
Группа «Мертвий півень» была во Львове первым ростком музыкальной демократии. Каждый ее член - яркая индивидуальность, каждый из них -оригинальный и красивый человек. Одно имя солистки «Ярка» уже говорит само за себя, Михаил Барбара... Ну вот, именно сейчас мое интервью грозит перерасти в гимн.
 
- Скажи, не вступали ли в противоречия интересы твои и Барбары, ведь вы оба - очень яркие личности. Кого предпочитают поклонницы, кто из вас лидирует в этом смысле?
- Як front-man, Барбара завжди на передньому плані. На нього більше клювали гомосексуалісти, а дівчата якось трошки закомплексовані і не можуть дозволити собі контактів з фронт-меном - людиною, яка щойно для них співала, тому вони частіше і сміливіше вступали у розмови зі мною. А взагалі, жінок на Україні більше, ніж чоловіків, тому про конкуренцію між мною і Михайлом не може бути й мови.
Я не собираюсь успокаиваться. Вопрос о поклонницах до сих пор интересует меня.
 
- Как отличаются друг от друга твои поклонницы и фанатки Юрка Юрченко, например? Знаешь такого героя?
- Абсолютно. Якщо в мене є прихильниці, то вони не є істеричками в першу чергу. Вони не будуть рвати на собі волосся біля сцени. Коли ці дівчата і мають бажання по відношенню до мене, то воно в них усвідомлене. Це не є данина моді. Люди, що стають моїми прихильниками, приходять до мене через поезію... Чайка також само любить Андруховича, Чайка, виявляється, хаває таку музику, Чайка дивиться такі фільми...
Это Чайка цитирует мысли своих поклонниц. Он намекает, что их тяга к нему не подвластна моде и раскрутке популярности, а есть вечное стремление к прекрасному, чем и является сам Чайка... и, кажется, он не преувеличивает.
 
- Скажи что-нибудь умное, как ди-джей. Ну, например, почему ты так мало используешь в своих программах «популярную» украинскую музыку?
- Ти знаєш, в нас дуже невільне суспільство. В діапазоні РМ на всіх радіостанціях (і в Києві, і у Львові) крутять виключно комерційну одноденну музику. Коли ти маєш одну погану музичну підробку і другу погану музичну підробку І в тебе є можливість вибирати між ними, то це є псевдовибір. Тому я і пропоную слухачам музику, якої майже ніде більше немає.
Чайка действительно увлечен, он жестикулирует, как итальянец, и неуловимо наполняет меня своей собственной энергией.
 
- Быстренько, так, для информации, перечисли, пожалуйста, регалии своей группы, где в каких фестивалях вы принимали участие, чего на-завоевывали...
- Ага, швиденько, так? Дебют нашої группи відбувся на фестивалі "Вивих-90", де отримали приз симпатій студентського братства. Пізніше ми мали єдину першу премію на "Червоній руті-91", перемогу на міжнародному фестивалі "Марія-93" (німецькі і українські групи), представляли Україну на фестивалі "Berlin Ibdependent Days" 1993 року в Берліні, представляли акцію "Львівська сцена в Фрайбурзі", були визнані кращою групою фестивалю "Barden traffen-95" в Нюрнберзі, виступали на музичній міжнародній акції в "Ukrainian nights" в Гданську, відпрацювали два турне по західно-північній Польщі, відкривали фестиваль у Варшаві у 1996 році восени, маємо записаних і випущених фірмою "Гала-рекордс" 5 альбомів, 3 відеокліпа, знятих з Володимиром Зайковським і 2 відеокліпа, знятих на телекомпанії "Міст" з Сергієм Золотавіним. І крім того, деякі наші композиції займали і перші місця на хіт-парадах, хоч ми того дуже і не хотіли. А взагалі, за регаліями ми не бігаємо.
И я ему верю. Зачем им бегать за регалиями, когда те сами бегают за «Півнями» и Чайкой наперегонки со спонсорами...

 

Олеся САВЕНКО
 читати
 
10 березня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

Інтерв'ю з Романом Чайкою та Міськом Барбарою

Роман Чайка
- Роман, ти вів передачу "100 ФМ на канапі", в якій ти надавав консультації як себе поводити при затримані і т.д. і тому подібне, там були якісь неточності і багато студентів-юристів хотіли передзвонити, поправити. Цікаво, де ти брав інформацію.
- Чого ж не дзвонили? Ні, діло в тому, що в мене сиділа людина яка є юрисконсультом громадського об'єднання (Нова хвиля). Я , як людина не компетентна взяв і запросив юриста.

 

- А, як би тобі запропонували вибрати якусь професію, і по спеціалізації поставити їх всіх як в рейтингу, яке місце ти б, відвів там юристам?
- Я, хотів би по-перше бути кіплером (мафіозі), друге місце - це. бажано лікарем, краще ректором медінституту, бо дорого коштує місце, його потім можна продати за пів-мільйона. трете місце - це ювеліром майстерні по золоту, там багато можна на залишках "економити", і потім компік купити собі до гітари, по-четверте я хотів би бути прем'єр-міністром, добра професія, п'яте місце - я хотів би бути судмедекспертом, який отримує гроші просто так за те, що каже "та він там отруївся", можна бути ще головою держадміністрації Дніпропетровська, гроші йдуть і можна розкручувати нормальну групу.

 

- То есе крутиться навколо музики?
- Нє, ну, треба якось на музику заробляти. Наступне це власником інвестиційної компанії, десь з близького зарубіжжя. Я би хотів бути власником якоїсь нафтової компанії, знаєш, там під рубрикою "мама, купи мені нафтову вежу". А юристом я хотів би бути десь приблизно між начальником м'ясокомбінату і начальником митниці. А останньою в списку буде кобіта, помацана Білом Клінтона.

 

- До речі. багато юрисим ходили на вґ/и.і концерні.
- Так, мені публіка сподобалась.

 

Місько Барбара
- А ви стикались десь-колись з юристами? Десь там вас садили, поради вам давали?
- Я в Німеччині в тюрягу сідав.

 

- Юристи витягували?
- Нє, ми самі себе витягували. Таке саме в Києві було. Ми йшли всі в ряд і Рось розповідав анекдот і ми всі собі ржали, на центральній вулиці города-тероя Києва, Хрещатик (пишеться через букву "КХ"). Тут з воронка вискочили бойові хлопці, нас зупинили і у всіх перевірили паспорти, забрали чомусь тільки тих хто їм не сподобався візуально. Візуально їм не сподобались Ромко Рось. Місько, Футор Любко і всьо. Моя морда ніби викликала в них якусь довіру, їх взяли в передтюрягу, тобто в поліцейське відділення, їх там пару разів вдарили в груди, щоб охочіше розповідали. А потім то сформулювали як хуліганські дії на вулиці, брудно лаялися, приставали до перехожих І заважали руху автотранспорту. Але ми тоді були абсолютно тверезі і здорові.
А ще в мене була ситуація в Німеччині і свідком її був Юрко Чопик, десь годину перед від'їздом до Фрайбурга, автобус вже чекав нас, а ми з Юрком пішли і зайшли в якийсь супермаркет, там де багато відділів і поверхів, бо треба купити багато сувенірчиків, Мареку Іващишину, купити якусь цюцьку.
Я там назбирав всяких там цюцьок в різних відділах і пішов до одної каси, а оскільки касирка говорила по-німецьки, а по-англійськи не розуміла, я їй то всьо показав, вона щось мені там вибила і щось сказала, а я собі пішов. Таким чином в мене виявилось неокасованих на 9 марок 95 пфенінгів, якийсь брелок і дерев'яй перстінчик для дружини. Ми пройшли 200 метрів і нас догнали два потужних пацана, в яких було написано щось страшне на картках. Схопили нас, викрутили руки і забрали з собою. В результаті я заплатив штраф 100 марок. Потім вони перевіряли чи легально ми в Німеччині, забрали нас в поліцейську дільницю і перевірили все на комп'ютері. Все підтвердилось, і вони кажуть "Добре, треба перевірити ваш паспорт". Вони привезли мене до господині, вона чуть не дістала інфаркт. Уявіть собі, я стукаю, відкриваються двері, а там стоять два поліцая і я між ними. Я виніс їм паспорт, на чому мої пригоди завершились. Але 100 марок я все-таки втратив, зате Марек тепер має браслет за 100 марок 95 пфенінгів, залізний, не знаю чи навіть його носить.

 

- Що ви можепте побижати cтудентам-юpистам. Є такі люди, тякий прошарок населення.
- Юридичні львів'яни! Зичим вам добра! Арійського розуму, що там ще? Ранків світанкових. Смачного йогурта! Нордичного типу храактеру. Білосніжної усмішки, "блендамедівської". Легкої здачі IQ-тестy. Здорової печінки і двох альбомів Мертвого Півня у власній колекції. Всім юристам по незалежному компакт-плеєру!

 

Розмовляв Ярко Гордієвич "За кулісами"
 читати
 
7 березня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: репортаж

"Мертвий Півень" оживає навесні

Отже, сталося! Прийшла весна -- вчасно, без жодних зволікань. І тут, певно, не обійшлося без якоїсь магії, бо наші музиканти так екстатично прощалися з зимою, так проганяли її чужомовними ритуальними заклинаннями, що їй просто не залишалося нічого іншого, як піти собі геть. Не так часто львівські рокери дають назви концертам, а тут ще йтакий збіг! "Finita la зима" -- галантно зауважив "Плач Єремії", відігравши концерт 26 лютого, у четвер. "Дер Вінтер Капут!" -- поглюкував "Мертвий півень", наголосивши на останньому слові.

Лише затятий скептик, побувавши в останній день зими на концерті "Мертвого Півня", міг залишитися байдужим і невдоволеним. Бо концерт таки вдався.

Початок дійства традиційно відтягувався на добрих півгодини. Холодний "Романтик" наповнювався нетерплячим людом. І важко було передбачити, що "півні" все ж зуміють створити атмосферу свята у цих досить похмурих стінах. Та , зачувши мотив старонького хіта "Б'ютифул Карпати", публіка заворушилася і живо. Хвилею підкотилася до сцени. Забава почалася -- і протривала на одному диханні півтори години. Музиканти на сцені кайфували не менше, ніж публіка, а та, в свою чергу, бавилися від душі, танцювала, стрибала, скандувала "Браво!" Такого успіху "півні" давно вже не мали, хоча, безперечно, давно на нього заслуговували.

На сцені був справжнісінький музичний ринг. Місько Барбара, що відпрацював концерт після річної перерви, не втратив хисту, а Любко Футорський -- за той самий час -- набув сценічного досвіду. Напевно, кожного з них зі середини аж розпирало бажання позмагатися з братом, бо впродовж акції хлопці ретельно дбали про рівень вокалу, про сценічний імідж та все інше. Ярина Якуб'як їм не поступалась, пурхала по сцені яскравим метеликом і доводила публіку до шалу еротичними танцями.

"Півні" тішили глибиною і потужністю звучання: все ж таки, сім музикантів на сцені (троє -- вокалісти). Приємно було бачити всіх разом, як у старі добрі часи. І, що цікаво, під сценою танцював зі своїм малим сином колишній скрипаль "МП" Ромко Рось, а з-за лаштунків визирав екс-барабанщик групи Андрій П'ятаков. Велика "півнівська" сім'я того вечора була знову вкупі.

Окрім відомих речей, "пінві" запрезентували кілька прем'єр, до речі, дуже різних. Місько з Яриною співали дуетом симпатичну ліричну пісню "Ша-ба-да-ба-да". А Любко продемонстрував неабиякі вокальні здібності, скопіювавши пронизливим вереском АС/DC.Пісня називалася "Старенький харлей" (на слова "Піккардійської терції") і присвячувалася улюбленцеві "Мертвого півня" -- басистові "Плачу Єремії" Всеволодові Дячишину. Одним словом, люблять музиканти веселитись, особливо за кілька годин до весни.

Специфіка "Півня" полягає у тому, що хлопці пишуть музику на вірші добрих поетів, а не просто собі текстярів. Як на мене, цікавим експериментом, звісно, не першим, є нова пісня на слова Тараса Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий". Місько, Любко та Ярина зробили гарну вокальну розкладку, яка, в поєднанні з цікавим аранжуванням, звучала дуже незле. Можливо, комусь це видається зухвальством, але я підтримую басиста Джона, який одного разу сказав: "Якби Шевченко жив сьогодні, то був би нормальним рок-н-рольним пацаном. У кожному разі, не "попсовиком".

Не знати, чи стане колись "Мертвий півень" популярним і "розкрученим", як "Скрябін" чи "ВВ". "Півні" завжди залишались осторонь великого шоу -бізнесу. Але, можливо, саме через це вони зуміли зберегти свою альтернативність. Головне - вони ніколи не випадали з музичного процесу і не клепали кон'юнктури.

Останній виступ "півнів" нагадав мені перші їхні концерти у "Студентському клубі" університету. Музика теперішнього "Півня" суттєво відрізняється від тієї андеграундової лірики періоду національного відродження, що є в першому альбомі "Ето". Вона подорослішала разом з ними. Та "Півні" не зраджують собі. Їм досить вдається поєднувати ліричність та епатажність, однаково люблячи по-янгольськи світлих "Чортенят" йістеричного "Франсуа". Зрештою, етапаж, пародія, стьоб часом мають вартість більшу, аніж сам оригінал.

P.S. Більшість фанів першого півнівського альбому "Ето" виросли, споважніли, на концерти вже не ходять. У "Романтику" забавлялися п'ятнадцятирічні. Вони стрибали, танцювали, підспівували солістам, і я подумала, що маючи таких шанувальників, "Мертвому півню" ще довго бути молодим.

Мар'яна Савка
 читати
previosСторінки: 39123...343536373839next
← Ctrl         Ctrl →