3 березня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: репортаж

Як "Мертвий Півень" наближав весну

Коли зиму від першого березня відділяло якихось кілька сотень хвилин, до львівського "Романтика" почали сходитись фанати концептуальної формації, себто, групи "Мертвий півень". Сказати, що біля входу був ажіотаж з поламаними дверима і подертою уніформою охоронців, було б занадто.

Зустрічати перший день місяця, який так полюбляють коти, публіка збиралася мляво. Але, зачувши знайомі акорди, вже більш охоче прощалася із заощадженою інфлюючою укрвалютою. До пісні третьої напівтемний танцювальний зал добряче наповнився слухачами, які, здебільшого, віком не надто поступалися першому альбому «півнів». Та менше з тим.

Після зимової «безконцертної сплячки» «Мертвий півень» з кожною наступною композицією есе більше розігрівався і водночас «грів» фанатів. Останні, очевидно, вперше мали можливість побачити й вслухатися у найповніший склад. Адже не так давно з далеких країв прилетіли Михайло Барбара та Ярка Якуб'як. Власне завдяки їм багато пісень повернули собі первісне звучання, а концерт загалом нагадував добре зорганізоване шоу. Вкупі з Любком Футорським три «репатріанти» «мочили корки» не лише під час виконання творів, але й гідно їх представляли. Приміром, чого вартує «цю пісню ми даруємо усім друзям, Австралії і Всеволоду Дячишину, якого тут нема, бо в його тата день народження, або "хлопці хай не встидаються і запрошують до танцю... хлопців". До речі, не дивно, що о цій порі співалося більше про кохання. Добрими були ремікс на «АС DC» та пісня на вірші Шевченка, того, шо Тарас Григорович. А «іринобіликівське» «Франсуа» взагалі викликало шал.

Але навіть добротне свято колись повинно закінчитися. Після концерту, до весни залишалося зовсім мало, а її прихід, окрім названих, наближали: на барабанах - Вадік Балаян, бас-гітара - Олег «Джон» Сук, акустика - Юрко Чопик, гітара - Роман Чайка. За сценою уважно вслухався колишній драмер Андрій П'ятаков, а перед підвищенням витанцьовував скрипаль Ромко Рось зі своїм малим.

Після перерви тепер вже Роман Сігал, Місько та Ярка, які свого часу попрацювали ведучими на відомому львівському радіо (тобто, мають дос від), запропонували дансінг. Дехто з публіки почав збирати манатки й залишати порожні пляшки з-під пива.

Любителі лише потанцювати тільки заходили в зал. А, можливо, вони сподівалися перемогти у конкурсі, призи для якого надала газета «День». Щоправда, публіка, розігріта не лише музикою, головний подарунок так і не виграла.

 

 читати
 
17 сiчня 1998спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

"Мертвий Півень" помре не в Парижі

Часто-густо ідеї геніальні народжуються вельми спонтанно. Скажімо, в Німеччині - скільки фантастичних літературних угруповань визріло одночасно з мелодійним передзвоном сповнених золотавим пивом келихів? А у Львові, - скільки утопічних арт-проектів, інспірованих густою чорною кавою, втілювалось потім у життя!
У 1989 році четверо друзів - Роман Чайка, Любко Футорський, Роман Рось і Місько Барбара - щодня приходили собі у кав'ярню "Старий Львів", на даху якої за збігом архітектурних обставин оселився металевий півник-флюгер: вони читали одне одному вірші Андруховича. літературні екзерсиси "Бу-ба-бу" і не мріяли про якесь публічне визнання власної геніальності. Втім, типова львівська аура творчоманїї, чорна кава і молодечий аван-тюризм зіграли свою роль. На перший фестиваль нетрадиційної культури «Вивих" з-під крила маленького металевого півничка вийшла цілком сформована - світоглядно і концептуально - група "Мертвий півень". Сьогодні "мертвопівнівці» видали вже 6-й альбом, а потужність їх концертної діяльності могла 6 викликати справжню заздрість українських «монстрів попси". Втім (і це вже стало сумною закономірністю), надзвичайно жвава діяльність «Мертвого півня" розгортається переважно у Львові та за кордоном. Але про все по порядку. Розмова з керівником (ідеологом і засновником) "Півнів" Романом Чайкою триває, як завше, за кавою, яка вже геть застигла, тому що Роман говорить дуже швидко, надзвичайно темпераментно (дається взнаки досвід діджейства), і я ледь встигаю вставляти запитання.

- Розумієш, наш шостий альбом "Вибране" - це річ колекційна. Такого собі ще ніхто з нашої рокової братії не дозволяв. І взагалі, я не знаю нікого в українській естраді, хто 6 доріс до випуску компакт-диску, що підсумовує п'ять попередніх альбомів.

- А як виглядав найперший?
- У 1990-му з'явився перший наш альбом «Ето". Назва пішла від однойменної пісні, яку Ромко Рось і Любко Фугорський подарували мені на весілля. Пам'ятаєш ці рядки: "как один умрем в борьбе за ато"? А за що, ніхто й не знав. Може, це кохання, а може, ще щось. Після запису альбому ми дуже швидко позбирали новий матеріал, до вже знайде-ного музичного звучання додали нові інструменти, зокрема дуже професійну ритм-секцію. І в нас з'явився справжній драйв.

- А тоді. у 1989-му, коли вперше вийшли на сцену, драйву не було ?
- Тоді ми всерйоз до цього не ставилися. Після «Вивиху» з'їздили з виступом в Чернівці, по дорозі в тамбурі вагону написали дві пісні. І зрозуміли, що починається щось справжнє. У 91-му вийшли на «Червону руту", вже усвідомлюючи, що ми- група. Мабуть, тому ми страшенно нервували перед виступом. Я, як керівник, мусив би всіх заспокоювати, а я ходив і кричав упереміш з матюками щось на кшталт: "Ви геть усі подуріли! Зараз ідемо на сцену і забираємо першу премію». Звісно, всі сміялися. Коли заспівали "Ми помремо не в Парижі", дехто взагалі плакав. Згодом цю пісню назвали "гімном втраченого покоління». До речі, ми таки взяли першу премію.

- Ви завжди співали вживу?
- Навіть смішно це обговорювати. Для нас «фанери" просто не існувало. Між іншим, коли Єрік Клептон у 1993 році записав альбом-анплагт, то здобув 6 премій "Греммі". А ми ще в 1989-му писали в студії альбом вживу, без переробок і перезаписів. А буму навколо цього зовсім не було. Та й ми цього і не прагнули.

- Невже вам зовсім не кортіло, щоб вас визнали?
-Та ні ми почали експериментувати з новими інструментами, з ритмом, поезією, і нас це захопило. Приміром, береш вірш Андруховича «Річка», який написано з якимось неймовірним ритмом, і робиш з нього блюз (а блюз, як відомо, має власні закони побудови тексту - поетичного і музичного). І сам автор каже тобі - це співати неможливо, а ти співаєш. Або інший варіант: відкопати «протухлу" збірку пісень ЦК ЛКСМУ "Гартуйся, як сталь", знайти там пісеньку «Літо буде" на слова комсомольського поета Григорія Гдалн і зробити з неї ритмовий поп-шлягер 1992 року.

- Здається, у Львові "Мертвий півень» - це група з найбагатшою дискографією...
- Так, відразу після "Ето" з'явився достатньо традиційний - з точки зору музичної стилістики - альбом «Мертвий півень'93". який подарував усім кілька хітів. А в 1994-му ми видали цілком концеп-туальний альбом за поезією Юрія Андруховича "Підземне зоо". Всі композиції об'єднано темою підземної мандрівки під містом, яке духовно виродилося. Це альтернативний альбом зі всіма елементами «гранжу» - похмурий, соціально-спрямований рок. І знову ми були попереду Європи, тому що "гранжовий" вибух там почався через рік-два. Після "Підземного зоо» "Мертвий півень" відсвяткував своє п'ятиріччя живим концертом, який записано на касеті "Live У Львові» ("Наживо у Львові", 1995 рік). Далі ми знову змінилися, почали експериментувати з поезією Неборака. Записали новий альбом, де практично все- чистий звук гітар.без драйвових "примочок" Назва альбому (це найперший компакт-диск) "II Testamento" пояснюється тим, що там є "мертвопів-нівська" папкова версія "Заповіту" Шевченка італійською мовою. Є також каверверсія (власне версія чужої пісні. - Авт.) "Франсуа" Ірини Білик. Зараз ми майже приготували наступний диск, що носитиме назву "Міський бог Ерос".

- Які фінанси стоять за такою активною діяльністю?
- Власні. Тобто, е фірма "Гала-рекордз", яка наполовину входить у фінансування всіх наших записів. Вона має ексклюзивне право на перевидання наших касет і дисків на теренах України. Як бачиш, всі наші проекти відбуваються ніби за спиною так званих монстрів шоу-бізнесу. Я кажу «так званих», бо в Україні в цій галузі - справжня паранойя: присутність російської дистрибуції, коли у глибинці можна придбати касетки з найтупішою російською попсою, а що робиться тут, вдома, - ніхто й не знає. Створюється та ж система, що в колишній Совдепіі - існує нібито культурний центр і дика провінція, в яку «центристи" намагаються привезти "культуру" на кшталт "Території А" або ще чогось "шедеврального". Є тенденція просто зомбізузати населення набором яскравих копій московської попси...


- Контакти з Заходом у вас зростають. А на що може розраховувати Східна Україна ?
- Не знаю. У нас немає нормального ринку. Я чекаю манни небесної, щоб звалилися на нас, чесні, розумні люди, які зможуть зробити здорову національну дистрибуційну мережу на всю країну. Або нехай прийдуть монстри, і буде. як у Шевченка: "А німець розумний картопельку на сечі садить". Нехай вони навчать нас, нецивілізованих "совків", як це робиться. Мені, наприклад, дуже шкода, що альбом "Підземне зоо" є фактично неоціненим в Україні. А пісні з цього альбому приймали з захопленням на всіх наших концертах у Польщі, Чехії, особливо в Німеччині. Взагалі, немає можливості витрачати час на боротьбу за місце під сонцем. Ми навіть не встигаємо вмістити всі свої ідеї в одного "Мертвого півня", зараз на основі "Півня" розгортається окре-мий проект "Небо-рок" (вже вийшов перший ком-пакт-диск). Iснує мій сольний проект "Сігал-Спожив-Спілка", тобто "ССС». Є також спільна праця з Марком Андрейчиком - американським музикантом і диск-жокеєм. Проект називається "їжак". С акція "Півень разом з поетом Юрієм Покальчуком", де Юра читає свою поезію під нашу музику, яка водночас інспірується його ж текстами. Останній - це "Вогні великого міста" - проект, у якому задіяно того ж Покальчука, що співає українські переклади класичної європейської поезії, нашого гітариста Олега Сука і трубача з групи "Плач Єремії". Ми вже відчули, що нам необхідно створити щось на кшталт лабораторії, як це є, скажімо, в словенської групи "Лайбах". До речі, в нас досить багато "мертвопівнівського" відеоматеріалу, кілька документальних стрічок. Є навіть фільм, який зараз постійно крутиться в Німеччині. Це відеозапис нашого виступу на фестивалі "Барден Трефен'95" у Нюрнберзі.


- Здавалося 6, у вас постійна плинність кад-рів. Звідки такі успіхи?
- Ні, «Мертвий півень» - це велика сім'я У нас завжди було два соліста, нещодавно повернувся Любко Футорський, тепер ось і Місько Барбара приїхав з Америки. Людей зі сторони ми не беремо. А в сім'ї завжди хтось може захворіти, що ж, і таке бува.

Наталія ХРАМОВА.

 читати
 
1 грудня 1997спільнота: Мертвий Півень
категорії: музична рецензія

Мертвий Півень, «Вибране» (1989-1997)

За вісім років існування МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ пережив масу перетворень. Як всеядний хамелеон, який з жадобою спраглого в пустелі накидається на усе нове, моментально переплавляючи "модні звуки" на свій розсуд і кшталт, МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ рухався шляхом естетичного маневрування. Маневри. панове, продовжуються. Тим часом з друку (Росток Рекордз) щойно вийшов гарненький компакт під назвою МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ "Вибране" (1989-1997). Збірка, яка підводить риску восьмирічних пошуків колективного "Я" У 1989-му Півні грали акустику То була своєрідна акустична альтернатива. Цей період добре характеризує перший альбом "Ето". Потім Роман Чайка і К° переносять акустичні прийоми гри в електрику, хоча, як зізнається Роман, вони тоді в цьому були повні профани. Що цікаво — вони не ставили за мету пошук форми, оскільки концептуально її ніхто не шукав — вона виникала спонтанно під час репетицій. Щодо змісту; то він був закладений від початку Взагалі, спосіб творення МЕРТВОГО ПІВНЯ — колективний, незважаючи на смакові уподобання кожного з музикантів. Найвсеядніший з них — Роман Чайка, який "зльоту" сприймає усе нове на музичному ринку, — від психоделіки до індастріелу До того, напевно, зобов'язує його друга спеціальність — він діджей на радіо. Джон Сук (бас-гітара) виховувався на арт-році і є прихильником ЙЕС та КІНГ КРІМЗОН, Михайло Барбара вважає себе насамперед поетом, і час від часу дійсно видає непогані тексти, Любко Футорський є неймовірним фронтменом і паралельно — начальником відділу поважної фірми з двома секретарками і со-товим телефоном. Барабанщик Вадим Бала-ян взагалі переграв у купі різних колективів ще за існування Сов-депії.
 
У цій збірці, що складається з 16 речей, немає жодної переробки, жодного реміксу. Повна автентика! Звісно, ПІВНІ могли переграти усі пісні на студії, але тоді старий матеріал звучатиме інакше, по новому Ідея була б втрачена. Одне слово, ця компіляція має відображати еволюцію групи МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ. І, як не дивно, альбом звучить досить цілісно. Він не є Тііе Ве§і — тобто збірка найкращого з точки зору хітовості або рейтинговості. Ці 16 пісень — то потаємні історії, особливо дорогі людям, які їх (ці історії) у свій час ініціювали. Пісню "Ето" писав Олег Ступка на БЗЗ, і це був перший професійний запис ПІВНІВ. "Ми помрем не в Парижі" була названа гімном втраченого покоління. Це відображення стану, коли людина змушена жити на зламі епох. Ця пісня — метафізична. Бо, за ствердженням Романа, пісня прийшла сама, ніби впала з гори. Пісня "Літо буде"... Якось серед макулатури ПІВНІ відкопали збірку комсимильських пісень "Гартуйся як сталь" — з портретом В.Щербицького й усім, що "положено". А відкрили книжку на тексті Григорія Гда-ля "Літо буде". Пісня "Вона" була реакцією ПІВНІВ на появу негритянського гангста-репу Саме там Любко Футорський робить скречі за допомогою власного зіппера на джинсах. Це нагадувало акт псевдоонанізму в студії, коли мікрофон був направлений не до рота, а до... Пісня "Єдиноріг" була придумана всіма разом на горі Високий Замок — у місці надзвичайно енергетичному Так само було розгорнуто збірку творів Андруховича, саме на тексті "Єдиноріг". Ще один акт містики, коли усі стали месенджерами якоїсь зовнішньої інформації. Пісня "Байка" — просто перша пісня ПІВНІВ, вперше виконана на першому фестивалі "Вивих", який сам по собі став явищем контркультури. "Байка" жодного разу не виходила на жодному з чотирьох альбомів МЕРТВОГО ПІВНЯ. Це єдина композиція, яка була записана на студії у 1997 році; вона відображає сучасний стан музичного мислення Романа Чайки і компанії. Символічним є те, що перша пісня групи закриває альбом "Вибраного". Отже, ЗІ грудня відбулася святкова презентація альбому у Львові, на яку спеціально прилетів із міста Чікаго (США) вокаліст МЕРТВОГО ПІВНЯ Михайло Барбара. Михайло був відсутній протягом року — а це майже астрономічна часова відстань для такої динамічної формації. Втім — усе обійшлося, Нині йдеться про організацію концерту-презентації в Києві. І це було б добре, бо саме ПІВНІ могли б презентувати в столиці Львівський саунд в повному обсязі і з цілковитим відтягом. Тому що, ясна річ, галицький рок не вичерпується колишніми ГАДЮКІНАМИ і нині сущим ПЛАЧЕМ ЄРЕМІЇ. Для любителів статистики зазначимо: "Вибране" — це другий компакт в дискографії МЕРТВОГО ПІВНЯ після альбому "ЕІ Теаіатепіо" (1996). Послідовно дискографія МЕРТВОГО ПІВНЯ має такий вигляд: "Ето" (1990), "Мертвий півень" (1993), "Підземне зоо" (1994), "Live у Львові" (1995).

 

О.Є.
 читати
 
9 листопада 1997спільнота: Мертвий Півень

Музика і поезія

Група "Мертвий півень" (назва узята була зі Львівської кав'ярні, у якій сім рокив тому почали збиратись музики) має аналогічну історію.

Також заснована 1990 року ця група разом з "Плачем Єремії" брала участь у численних фестивалях, завойовуючи нагороди. Як от на фестивалях "Вивих-1990 і 1992" (Львів), "Червона Рута-1991" (Закарпаття), "Українські ночі в Гданську-1991" (Польща), "Альтернатива -1994" (Львів), "Марія-1993" (Трускавець),"Берлінські дні-1993" (Німеччина), "Львівська сцена у Фрайбурзі-1994" (Німеччина), "Бадентреффен-1995" (Німеччина). Група випустила п'ять альбомів.

Якщо би окреслювати музичний стиль "Мертвого півня" то певне можна гворити про спільні з "Плачем Єремії" основи і про дещо інший спосіб спирання на них. Якоюсь мірою це можна назвати роковим постмодерном, коли використовується усе, що було досягнуто в роковому стилі раніше, і коли цього вже надмір, то подеколи важливішою стає пародія, певний усміх, підняття на книпи того, що стало вже банальним і про що слід говорити інакше. Пародія може бути на межі драми, а жарт на межі освідчення в коханні.

Таким є напрямок "Мертвого півня".

У репертуарі "Мертвого півня" спільні музичні композиції групи на слова Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олега Лишеги, Ігоря Римарука, Наталки Білоцерківець, Вікторії Стах, Михайла Барбари, Юрія Покальчука, Олександра Ірванця.

А поза тим є композиції на слова Тараса Шевченка і Максима Рильського.

Відтак далеко не випадковим було й те, що коли на літературний фестиваль у Варшаві, який проводили газети "Екслібріс" і "Свят-ксьонжкі" було запрошено кілька українських письменників, то водночас і музичну групу зі Львова "Мертвий півень".

З у спіхом виступив "Мертвий півень" у Варшаві і Любліні разом з чотирма Юріями - Юрієм Андруховичем, Юрієм Покальчуком, Юрієм Іздриком і Юрієм Винничуком.

Зв'язки з Польщею для львівських музикантів є вже віддавна, можна сказати, традиційними.

У середині травня в програмі Днів української культури у Кракові успішно виступили у краківському рок-клюбі "Плач Єремії" і "Мервий півень". 28 червня зібрав численних своїх шанувальників зі всієї Польщі "Плач Єремії", виступивши у Перемишлі на 15-му фестивалі української культури.

Співпраця з сучасними літераторами є давньою і плідною і для "Мертвого півня" і для "Плачу Єремії". Але все ж таки насамперед з літераторами сучасних спрямувань в літературі. Після формального утворення Асоціяції Українських Письменників обидві групи мають увійти як асоційовані члени до нової літературної організації. Відтак нові форми, нові можливості, а отже - слід чекати і нових результатів, нових досягнень.

Юрко Дуда
 читати
 
5 липня 1997спільнота: Мертвий Півень

Balkan-Power und toter Hahn

Von wegen Musik ohne Grenzen, echten Zugang findet man halt doch nur, wenn die Sprachkluft uberbruckt wird: Bei Walter Mossmanns intensivem Lemberg Abend in der Katharinenrulne mit der jungen Band Mertwyi Piweni (Der tote Hahn) war die Ubersetzung als Schlussel zum Lebensgefuhl unentbehrlich.

"Wir sterben nicht in Paris" singt die Kultgruppe der ukrainischen Studenten, "wir sterben im provinziellen Bett!" Die Autbruchslust schlagt in Wut und Trausr um, nur der "Phantomschmerz von Flugeln" bliebt. Musikalisch ist das Septett, das auch sienen Hauspoeten Jurkif Andruchowytsch mitbbrachte das nicht so welt von westlichem Alternativ-Rock entfernt - und doch ganz anders in der hemmungslosen Hingabe ans grosse Gefuhl. Eine Ausnahmerscheinung im Osteuropa-Block das Bardentreffens, der vor allem Folklore-Luste befriedigte.

Auf der Insel Schutt sprengten die ungarischen Tanzboden-Konige Zengo mit Dudelsack und durchdringenden Frauenstimmen die gangigen Csardas-Klischees, im Burggraben heiztre Ferus Mustafov ein: Sein Spiellimit liegt bef funf Tagen, da kann ein Zwei-Stunden-Programm hochstens ein Vorgeschmack sein. Dennoch fackelte der 43 jahrige Roma aus Skopje nicht lange und brachte seine Zigeunerfest-Musik sofort auf den Siedepunkt. Die mutierten Oberkrainer-rasen mit galoppierenden Rhythmen auf der Dehnungafuge zwwischen Okzidant und Orient entiang - eine herrliche Hollenfahrt, bel der sich der Balkan biegt.

 

 

 читати
 
1 червня 1997спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

Мертвий півень ще живий?

За сім років існування "Мертвий півень" випустив п'ять альбомів: "Ето" (1990), "Мертвий півеь" (1993), "Підземне зоо +", "Лайв у Львові" (1995), та "Іль тестаменто" (1996).

Останній цікавий тим, що, не змінюючи своєї концепції - робота з поезією - члени півня знайшли зовсім новий звук для себе, нові виходи, коли кожна нота зачіплена до когось іншого, це не є вже група, яка якість у гітаристських випусках, але касети фірми "Галрекордс" є якісними, це перший альбом, який чайка слухає не як виконавець, а як відсторонений слухач.

Крім того є сольні проекти: Олег (Джон) Сук, басист півня, створив великодній проект є за участю більш ніж 50 музикантів. Його ж проект - Ох, зафіксований в альбомі "комедія екстазу", де грають двоє музикантів з півня і двоє з "Пам'яток архітектури". Роман Чайка має сольні альбоми "Сігал Спожив Спілка" і "Їжак". Марко Андрейчик, диск-жокей з америки, який приїхав зі своїми піснями, запросив усіх музикантів "Мертвого півня" і двох музикантів "Плачу Єремії" до співпраці.

Батьки Романа Чайки, соліста і керівника рок-гурту "Мертвий півень" та одночасно ді-джея радіо "львівська хвиля" Романа Сігала бажали, щоб їхня дитина мала нормальний фах. І він закінчив кафедру біохімії біологічного факультету Львівського державного університету, захистив диплом, працював в инстітуті біохімії. Біохімія - сімейна справа родини Чайки, Батько Романа - біохімік, дружину він також собі обрав біохіміка. За твердженням самого Чайки - у всій історії світового року подібного прецеденту ще не було. Але паралельно до навчання в середній школі Роман вчився вісім років грі на класичній гітарі.

Твої батьки керують твоїм життям?

Ні, але я прислухаюся до їхньої думки.

За що ти їм вдячний?

За те, що вони не дали мені стати радянською людиною. За те, що я не став "совком". Мій батько дав мені таку освіту, за яку я буду йому вдячний завжди, і ще буду розповідати своєму синові і всім своїм нащадкам. Він мені показав всі музеї колишнього Радянського Союзу. Я відвідав всі картинні галереї, я бачив всі експозиції музеїв від Петербурга і до самих окраїн. Я разом з батьком передивився всі театральні вистави колишнього Союзу, а не тільки Львова, Москви та Петербурга. Я потрапляв навіть на такі вистави, за квиток на які батько викладав всю свою зарплату. Він мені показав частину України. Я ще був малий, а він мене звозив вже до Києва, на Чернечу гору в Карпати. Крим того, я мав доступ до батькової бібліотеки. В часи совдепії мати супер-видання! А далі вже була справа моя - звичайно, якщо батько дає такий поштовх!

Твоя нинішня робота дає тобі великі гроші?

Ні. Це менш, ніж прожитковий мінімум. В принципі у Львові ще до сих пір не навчилися платити людям по труду. Але інша справа, що я від цієї роботи дістаю задоволення. Це творча робота. Це не є просто журналістська робота, як відпрацьовування хліба. Це є журналістика з творчістю.

В тебе були якісь злети творчості?

Я зараз себе чую на порозі того. Ми з групою максимально виходимо на спільне вібрування. А абсолютним злетом я вважаю наш останній альбом. Є ще одна наша давня пісня (1994р.) називається "Єдиноріг". На вірші Андруховича. Це для мене як одна з сюїт. "Сюїта життя" - це я собі такий термін взяв. Фантастична річ. Коли я відчував музику, друзів, простір. Це було трансцендентне явище.

А падіння?

Ну так, два роки в радянській армії.

Вперше "Мертвий півень" мені довелось почути на "Вивиху" у 90-му .

Так, це був наш дебют. Вже сім років було зараз, 28 травня.

Всі ці роки ваша робота переплітається з "Плачем"?

Так сходиться діло. Ми з "плачем" займаємо ту саму нішу. Хоча музично ми є різноманітні. Але по ідеї своїй і ми, і вони працюємо з поезією. На відміну від багатьох команд, які працюють із текстами.

В яких фестивалях ти брав участь і чому?

"Червона рута", тому що тоді це був Фестиваль Фестивалів. І ми взяли єдину тоді першу премію. Більше вона не присуджувалась в жодних категоріях. До речі, за пів-години до виходу на сцену я вже знав, що ми її матимемо. Я відчував це. І наші хвилювалися дуже. Я сказав: "Хлопаки, не треба хвилюватися. Ми будемо співати зараз просто пісню. Ми прийдем і заберем першу премію." Всі зареготали. І так воно й сталося. Ми брали участь у фестивалях, які не віддавали Радянською Україною. Бо всі фестивалі організовані у нас як совкові. Ми виступали як гості, як перша українська команда, на "Berlin Independent Days" (BID) 93-го року. У клубі "Таккелес Кеффей", на майданчику, де знімають MTV-Unplugged дуже часто. Поруч з нами були Анжеліка Коршинська і "Скрябін". Крим того, ми виступали на такій спеціальній акції як "Львівська сцена у Фрайбурзі", де були запрошені представляти Україну. Правда, ніяка влада нас у тому не підтримала. Ми їхали, як музичні бомжі з купою ідей. Ми виступили і визнані як "найкращий акт" фестивалю "Барден трефен' 95". Це є міжнародний фестиваль з сімнадцятирічною історією в Нюрнберзі, де було 184 групи з 27 країн. В тому числі і "вища ліга" - канадські команди, американські. Відразу ж на день вийшло 16 рецензій у центральних німецьких виданнях, де нас було визнано "Найкращою акцією фестивалю". Я страшенно з того тішився. І я з того гордий.

Коли ти відвідуєш закордон, на що звертаєш увагу?

На те, наскільки я зможу зкомунікуватися з людьми. Тобто, я , в принципі, знаючи англійську мову, себе відчуваю всюди добре. І я шукаю тих людей, з якими мені цікаво. Але звертаю увагу - загалом, на вулиці, на розкомплексованість людей. В доброму розумінні - розкомплексованість. Тобто щирість почуттів ззовні. Бо наші люди,ти знаєш, ходять як статуетки. Там почуття не ховаються. А ще я звертаю увагу на літературу і музику цієї країни. А перший шок для мене був у 87-му році, коли я в Нью-Йорку попав в найбільший музичний магазин. Оце розмаїття музики, де представлено все - від андеграунду та індепендент, незалежних жанрів, аж до найкрутішої комерції. І все це - таке багатство. Для мене це був перший шок. А коли я потрапив в магазин з інструментами! Моя жінка мене чотири дні мене не бачила. Бо я сидів в цьому магазині, пробуючи різноманітні інструменти і дивуючись, як далеко пішла технологія.

Ти хороший батько?

Думаю, що ні. Але я люблячий батько. Справа в тому, що добрий батько мусив би приносити, в ідеалі, достатньо грошей. Я не кажу, щоб багато. І проводити найкращий час з жінкою та дитиною. Я, на жаль, по роботі своїй майже їх не бачу.

Ти існуєш сам у своєму музичному стилі, чи орієнтуєшся на якісь музичні напрямки?

Я ді-джей, і знаю все, що робиться навколо. Навіть ті напрямки, які мене просто денервують.

А що ти називаєш "псевдо-музикою"?

Так звана "пурга" київська зроблена для викачування грошей під назвою "рейв". У Києві рейв майже не крутять, але називають це "рейвом". Тобто шумово-ритмові забезпечення дітисьок, щоб вони могли нормально довбатися в екстазі під тими чи іншими наркотиками. Це не євже музика, хоча справжній рейв є дуже цікавою музикою, експериментальною. Це мене денервує. І мене найбільше денервує пост-радянсько-українська, скажем так, музика. Це навіть не естрада. Мене дуже денервує те, що на кожному кроці продається кримінальна суміш блатняка і ресторану одесько-московського пошибу. Мене дуже денервує виштовхування кримінальним шоу-бізнесом Києва на українське телебачення в масовому екземплярі людей, на жаль, на рівні олігофренів. Мені дуже подобається, що ді-джей Кузя (Сергій Кузьмінський із "Браттів Гадюкіних") таки зумів на всю Україну хоч рах сказати, що український шоу-бізнес по кількості олігофренів перевищує армію.

Твоя родина "зберігається за сімома замками"?

Ні, в мене родина дуже відкрита. Для людей певного рівня інтелекту і стану душі. Приходять до мене тільки друзі, які мають "горе від розуму". Так як і я. Тобто це є розумні, обдаровані духовно люди, які можуть до мене приходити вдень, вночі, у великій кількості, по одному, не має значення. Для них моя хата відкрита завжди. Але мене денервує, коли дзвонять якісь придуркуваті панянки о першій годині ночі і пробують назначити рандку на каву. Раніше це було достатньо часто. Але я почав обрубувати. Знайшов у собі нахабство. Бо коли я просто вислуховува все це, людина тішилась і дзвонила другий раз.

Маслюк Маслюклвич
 читати
 
1 квiтня 1996спільнота: Мертвий Півень

Jeszcze rock na Ukrainie nie zginal albo jak spiewa Martwy Kogut

Slucham ostatni album Lenny Kravitza i czuje "Rock'n'Roll is Dead". Chyba o nas spiewa skurczybyk. Ale myle sie. Istnieje duzo roznych ciekawych zespolow o ktorych niestety prawie nikt nie wie i chyba nigdy w swiecie nie dowie sie. Dlatego chce opowiedziec ojednym z najciekawszych zespolow ze Lwowa - o zespole DEAD ROOSTER (martwy kogut).

Zespol powstal na poczatku 1990 roku. Grali muzyke akustyczna inspirowana folk-rockiem. Muzycy, co bardzo wazne, stworzyli swoj wlasny sound. To co oni graja jest trudno opowiedziec jednym slowem, albo przyczepic do ktoregos stylu muzycznego. Tworczosc swego zespolu lider i gitarzysta Roman Czajka okresla jako "conceptional formation". W kregu dziwnej filozoficzno-psychologicznej "new wave" poezji mlodych (glownie poetow J.Andruchowicza i V.Neboraka) powstaje nie mniej dziwna i ekscytujaca muzyka. Moze to byc odmiana zwyklego rock'n'rolla lub psychodelic-grunge, calkowity independent sound, zwariowany ambient-folk (jesli mozna tak nazwac), czy ich wlasne brzimenie. Moze nie zawsze doskonale i nie raz ciezkie w odbiorze, ale nowoczesne i do innego czegos nie podobne. Nie latwo od razu przyzwyczaic sie do tego stylu, ale przeciez ciekawa muzyka wymaga myslowego wysilku.

Dead Rooster wielokrotnie koncertowal na Ukrainie oraz w Europie. M.in. gral w Polsce (Sopot, Warszawa, Wroclaw), wystepowal rowniez w Niemezech ("Independent Days" - Berlin'93, "Scene Lviv" -Frieburg'94, "Bardentreffen"-Nurnberg'95). Utwory zespolu wydane byly na CD w Kanadzie i w Slowacji. Dead Roster to jeden z naj-ciekawszych i najbardziej obiecujacych zespolow z Ukrainy. Dyskografia: "That" 92, "Dead Rooster"'93, "Undeground Zoo"'94, "Live"95.

Sklad: Michajlo Barbara - wokal, Flet, taniec; Roman Czajka - gitara prow., Oleg "John" Suk - git.bas.; Jorij Czopik - git.akust.; Jarina Jakubiak - wokal, perkusja, drimba, L. Fatorski "C.S. Footor" - gitara.

Wolodia Griszczenko
 читати
previosСторінки: 39123...3536373839next
← Ctrl         Ctrl →