5 сiчня 2007спільнота: Мертвий Півень

Частина четверта. Поетична.

А разом з нами йшли:


ангели цигани маври і козаки
пастушки ягнята русалки чортенята
паралітики на роздорожжу
ведмеді спудеї повії пігмеї
кобзарі самураї металісти дармограї
турки яничари індуси ветерани
маланки маланці гуцули троянці

а всіх інших перелічити просто неможливо,
бо були там ще

горили генерали пиворізи мочеморди
голодранці данайці нанайці салоїди
араби опришки кацапи пупорізки
лесбіянки скрябіни білики гномики
єремії повалії мавки мавпи лилики
дивні чорні коти грудні жаби алхіміки
проститутки татари бубабісти українці
і мертві півні…
 читати
 
5 сiчня 2007спільнота: Мертвий Півень

Частина шоста. Енциклопедична.

(ДОДАТОК ДЛЯ «УКРАЇНОСПІВАЮЧИХ»)

 


«МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ» - назва культової львівскої рок-групи, має багато семантичних нашарувань. «Мертвий півень» - ідіома, котра означає невдачу, поразку, неприємну ситуацію. Окрім того, за давнім українським звичаєм наречений, який у першу шлюбну ніч виявляв, що для його благовірної ніч далеко не перша, вивішував мертвого півня на горотьбу, щоби всі мешканці села бачили, як жорстоко його надурили. У нашому контексті «Мертвий півень» радше апелює до назви одноіменної пісні легендарної львівскої рок-групи «Брати Гадюкіни» (вже розпалася). Про пікантне забарвлення, яке назва набуває у російському перекладі, музиканти вперше замислись у жовтні 1998 року, коли вони мали виступати у київському ґей-клубї «BigBoysClub». Нічого спільного з «блатною» семантикою слова «петух» у російській мові назва групи не має: по-перше, фундатори групи не тільки не розмовляють, але й не думають по-російськи, по-друге, самі не мають проблем із законом і не орієнтуются на «блатну» аудиторію, по-третє, всі музиканти консервативні у своїх сексуальних уподобаннях. Тому прохання до російськомовних мас-медіа Київа залишається в силі: не перекладати назву групи російською.
«ДЗИГА» - кращий в Україні (а може і не тільки в Україні) культурно-мистецький центр. Заснований 1993 року. «Дзига» об'єднує три клуби-кафе, галерею і концертну залу, центр моди, швейну фабрику, магазин-салон антикваріату і творів наших сучасників, джаз-клуб, численних музикантів і художників. Завдяки здатності притягувати найцікавіших людей, заслужило славу найпрогресивнішого і просперуючого арт-центру, влаштовує покази мод і концерти, літературні вечори і виставки, перформенси і творчі зустрічі. Найпрестижніше місце для презентації новинок музики і літератури. МО «Дзига» - генеральный продюсер Міжнародного арт-проекту «Ґранди мистецтва», котрий представляє у Львівскій Опері зірок музики, театру, опери, балету, світового масштабу. Орієнтир «Дзиги» - ініціативне мистецтво.
У міфології, ритуалах гуцулів дзига фігурує як символ вічності. Справді, «Дзига» - це багато людей, які ніколи не зупиняються.
МАРКІЯН ІВАЩИШИН - «большой человек» (у всьому). «Ум, честь и совесть» Мистецького об'єднання «Дзига». Національний герой України , організатор і керівник студентського голодування на площі «Героев Октябрьской революции» - Майдані Незалежності - 1990 року, легендарний лідер Студентського братства, ідеолог і організатор фестивалів «Вивих», а нині - продюсер, арт-бізнесмен, меценат. Може все (або майже все).
БУ-БА-БУ - «Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (в першу чергу) угрупування у складі Юрія Андруховича (Патріарх), Віктора Неборака (Прокуратор) і Олександра Ірванця (ПІдскарбій). Засновано 17 квітня 1985 р. Стало втіленням в українському культурному ґештальті карнавального необарокового дискурсу, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства (М.Бахтін). Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розвал імперії і спричинив дві метапсихологічні складові: депресію у суспільстві і масову карнавальну смехову рефлексію на катаклізм системи. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу припав на 1987-1991 рр. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Вивих-92». Коли після цієї кульмінації злі язики стали поговорювати про «смерть Бу-Ба-Бу» (очевидно, прив'язуючи її до того, що сатира на совок - одна зі складових творчості Бу-Ба-Бу - втратила (ніби) совковий контекст), Юрій Андрухович відповів (у журналі «Четвер») так:
« {...} ... хіба може померти душа з ії кров'ю та реготом, поезія, лихослів'я, вино, музика, балаган, любов, зухвальство, буфонада, ритуал, магія, театр, буфонада, сміх, плач, кайф, смак, джаз, рок, джаз-рок? Чи можуть ці речі померти? Ніхто не посміє цього стверджувати, а якщо посміє, то я перший кину в нього Ірванцевим муляжним членом».
Бубабістів звинувачували і звинувачують у паплюженні літератури і епатажі, у сатанізмі і творчому банкрутстві. Проте бубабісти були і залишаються натхненниками і «духовними батьками» «МП», улюбленими поетами і друзями. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію, щорічно присуджуючи премію (пляшка найдорожчого алкоголю у найближчому від місця нагородження магазині) за кращий опублікований вірш року.
ВІКТОР НЕБОРАК - Прокуратор Бу-Ба-Бу. Расовий львів'янин. Поет, прозаїк, літературознавець. Як зазначає в автобіографії, «був рецитатором власних текстів, продюсером поезо-химерних рок-дійств, концептуалістом кількох фестивалів і рухів...» Сам неодноразово виходив на рок-сцену, у тому числі з музикантами «МП». Ініціатор і автор музично-поетичного проекту «Неборок».
ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ - Патріарх Бу-Ба-Бу. Живе і працює в Івано-Франківську (Станіславі). Віце-президент Асоціації українських письменників. Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Нещодавно виступав із серією лекцій, а також презентацією англійського перекладу роману «Рекреації» в університетах Канади і США. Його твори перекладені німецькою, польською, російською, англійською мовами. Андрухович - культова фігура в українській літературі, чи не перший з наших сучасників, він викликав щире зацікавлення і заслужив визнання на Заході. Поезія Ю.Андруховича займає чи не перше місце у творчості «МП», на ній майже повністю ґрунтується альбом «Підземне зоо».
ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ - Підскарбій Бу-Ба-Бу. Поет, прозаїк, літературний критик. Живе і працює в Ірпіні та Києві. Його творче кредо - жонглювання. Політичні, соціальні, культурні реалії в його поезії набувають гротескового спотворення, він грає штампами і стереотипами кітчевої культури. З «МП» пов'язаний в першу чергу піснею «Шабадабада», а також бойовим минулим.
ЮРІЙ ПОЗАЯК - Юрій Лисенко. Поет, мовознавець. Член літературної групи «Пропала грамота». Легендарний київський перформенсист (за деякими переказами, у ніч смерті Щербицького співав під його вікнами соромицьких пісень і псалмів). Лауреат премії Бу-Ба-Бу 1997 року. Як і Ірванець, пов'язаний з «МП» сердечними зв'язками і численними піснями на його вірші.
ВОЛОДИМИР КАУФМАН - художник, перформенсист, гуру. «Старший товарищ, неглупый и чуткий» групи «Мертвий півень». Один з ідеологів фестивалю «Вивих», мистецького об'єднання «Дзига», дизайнер популярних серед артистичної тусні львівських клубів-кафе МО «Дзига», головний художник Міжнародного арт-проекту «Ґранди мистецтва», заступник директора Культурно-мистецького центру «Дзига». У сфері його професіональних інтересів у різні проміжки часу були: а) все вищезгадане; б) «квартирні» виставки; в) театр; г) породисті собаки у славному місті Санкт-Петербурзі (як спосіб виживання); ґ) Ермітаж у славному місті Санкт-Петербурзі (як мета виживання); д) Бу-Ба-Бу (як перманентний стан).
ВОЛОДИМИР КОСТИРКО (ВЛОДКОстирко) - художник. Як сказав Віктор Неборак, «забійна суміш монархізму, анархізму і католицизму». Працює у техніці «старих майстрів», знавець барокового живопису, автор численних парадових портретів сучасників, серії «Малювання Бу-Ба-Бу», численних карикатур. Редактор журналу «Громадські ініціативи», в свій час займався самвидавом. CD «Мертвого півня» «Вибране 1989-1997» оформлено його картиною «Орфей». Разом з гітаристом «МП» Романом Чайкою Костирко служив у лавах радянської армії.
АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ (АУП) - опозиційна Союзові письменників України організація літераторів, заснована 6-8 березня 1997 року на установчому з'їзді. Виникла через неспроможність керівництва СПУ реформувати свою структуру і концептуальні основи відповідно до сучасної ситуації. Ставши в опозицію, АУП проголосила своїми критеріями професіоналізм, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним і стилістичним досягненням XX століття. Ініціаторами створення АУП стали письменники об'єднання «Пси святого Юра». В Асоціацію війшли представники постмодерністського, неомодерністського і тестаментно-рустикального дискурсів.
ЮРІЙ ПОКАЛЬЧУК - президент Асоціації українських письменників. Прозаїк, поет, літературознавець, перекладач, «пес святого Юра». Живе і працює у Львові, Києві, Парижі (друкується в «Ліберасьон»). Перший переклав твори Борхеса українською мовою. Автор перекладів поезії Октавіо Паса, Лорки, Поля Елюара та інших поетів (не гірше), а також Еклезіаста, котрі зафіксовані на альбомі «Вогні великого міста» як мелодекламація. Власну поезію і прозу воліє виконувати разом з музикантами «МП». Через те, що Покальчук періодично виїжджає до Парижу, йому присвячена пісня «МП» «Франсуа». Його еротичні твори спричинюють шквал дискусій, декотрі з них навіть були урочисто спалені львівськими ортодоксами.
«НАД МОРЕМ». Пісню легенди українськой музики Володимира Івасюка «МП» готував для київського Фестивалю пам'яті композитора, повішеного 1978 року. Проте «Мертвий півень» відмовився від участі у фестивалі, адже умови у палаці «Україна» вимагали виступу під фонограму, що не тільки суперечить принципам «МП», але й є паплюженням пам'яті великого музиканта.
«ЛІТО БУДЕ» - пісня, яка вперше з'явилась на альбомі «Мертвий півень'93». «... іноді здається, що стьоб майже приречений бути хітом. Як от, наприклад, класична вже пісня «Літо буде», котру завжди вимагають і вимагатимуть на концертах.
Певний період «півні» проводили репетиції у підвалі Будинку культури якихось там піонерів. Серед інших скарбів (зокрема портрету рідного Щербицького) знайшли збірочку комсомольсьвіршів «Гартуйся, як сталь!» Місько Барбара почав вголос читати шедевр Гдаля «Літо буде»: «У весняному полоні скачуть коні, буйні коні, гей!» І далі в тому ж дусі: «Коні гей, коні гей!» Маразм на рівні «отряд не заметил потери бойца». В той самий час народжується така сама стьобова музика, бо вдома займаючись на гітарі, Ромко Чайка потерпав від сусідів: за стінкою хлопчику шести років купили скрипку і примусили грати до-мажорну гаму. Відповідно - жодної чистої ноти, і так тривало годинами. «Він стоїть на балконі, а в мене вікно було відкрито. Я виставив комбік і включив «драйв». Хлопчик замовк...» Ані бідака Гдаль, ані тероризований музичними уроками хлопчик, напевно, не знають, що через них сотні людей здатні стрибати і в один голос стверджувати, що літо таки буде...» //ArtLine - 1998 - №5-6.
ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ - національний геній, на жаль муміїзований. «Священна корова» маразматичної частини свідомого населення, що не заважає нам любити Шевченка и навіть писати пісні на його поезію.
«СТАРЕНЬКИЙ ТРАМВАЙ» - хіт вокальної формації «Піккардійська терція», милий і життєстверджуючий. «Мертвий півень» переробив цю чудову пісню в стилі AC/DC. Замість «старенький трамвай» «МП» співає «старенький харлей». У такому мерзенному вигляді пісня протрималась на вершині львівського хіт-параду 15 тижнів.
«ПІККАРДІЙСЬКА ТЕРЦІЯ» - вокальна формація з шести неповторних молодих людей. Продюсер - мистецьке об'єднання «Дзига». Виконують як класичні твори XVII-XVII століть, акапельну хорову класику, так і обробку народних пісень, і рок-н-ролл. Голосами імітують музичні інструменти.
«ФРАНСУА» - ніжна і лірична пісня. Слова і музика Ірини Білик. В обробці «МП» з'явилась на альбомі «IL Testamento» 1996 року. Цього ж року був відзнятий кліп на цю пародію. Про те, що Білик збирається подавати на «МП» в суд доволі довго говорили в шоу-бізнесових колах, але далі від пліток діло не пішло. Стьобова обробка пісні про любов української дівчини і французького хлопця викликає захоплення не тільки тих, хто любить «МП» і не любить Білик, але й тих, хто не любить «МП» і любиті Ірину.
ІРИНА БІЛИК - київська поп-зірка, котру дехто називає «українською Мадонною» (за аналогією до американської). Улюблениця дівчат перехідного віку і відповідних юнаків. Типовий представник «українського» «шоу»-«бізнесу». Співає значно краще, ніж розмірковує і пише тексти пісень. Приклад тому - «Франсуа».
ПЕРФОРМЕНС - а) на самих початках «Півня» юні Михась Барбара і Роман Рось (у першому складі грав на скрипці) співають у чоловічому туалеті СШ №28 м.Львова якусь довгу та сумну кубанську баладу; б) 1998 року відомий режисер Сергій Проскурня приносить на прес-конференцію «МП» у Києві загорнутого яко букет півня та оберемок курячих лапок, оформлених а la «проліски для мами», - дехто після того вважає «півнів» послідовниками культу вуду; в) (трансцендентне) ввечері у гуртожитку Національного університету ім.Т.Г.Шевченка (див. Шевченко Т.Г.) з недослідженого отвору на кухні несподівано лунає гімн України; деякі джерела свідчать, що «МП» не надто чемно поводились у цей момент. Це неправда - «МП» були чемні, гімн слухали стоячи, це тільки потім Андрій П'ятаков висмикнув дріт од вентилятора, намагаючись встановити джерело провокації; г) наступного дня, коли під час виступу у ґей-клубі Києва принесений тим же Проскурнею живий, щоправда дещо флегматичний, півень мав перетворюватись на свого смаженого, з яблуками в дупі, колегу, в ньому (живому півні) прокинулось свободолюбство, жертвою якого стала Ярка Якуб'як (перестрашений півень подряпав її та обконфузився на футболку); ґ) а в цей час «МП» спокушує знуджених ґеїв зеленими колготками з метеликами (аксесуари - пістолет і пейджер), сумнівного кольору шубою на голий торс (Роман Чайка), жіночою сукнею (Михась Барбара), чорною спокусливою білизною (Ярка Якуб'як), дивного походження шляфроком (Юрко Чопик)... Можна продовжувати. Перформенси «МП» цілком заслуговують окремої хронології і фіксації.
ЛЬВІВ - центр Європи (і водночас остання її точка), а крім того екзистенційний центр «МП» і взагалі всього кращого в Україні, місто на межі Балтийського і Чорноморського водорозділів, сюрреалізму і соцреалізму, Європи і Азії, а також добра і зла. Батьківщина Захер-Мазоха, Романа Віктюка і ще величезної кількості геніїв. Полікультурний, полінаціональний феномен.

 читати
 
5 вересня 2006спільнота: Мертвий Півень
категорії: фото

Кадри з кліпів Мертвого Півня

теґи: Мертвий Півень
Кадри з кліпів Мертвого Півня Кадри з кліпів Мертвого ПівняЯрина Якубяк Кадри з кліпів Мертвого Півня Кадри з кліпів Мертвого Півня
 
 читати
 
30 серпня 2006спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

«Мертвий Півень»: «Ми робили виступи у гей клубах»

До переліку «кого нам обіцяли, а ми їх так і не побачили на День Незалежності у Гуляйполі» належать: гурт «Mad Heads», які наче б то про свою участь у фестивалі дізналися з реклами і дуже образилися; письменниця Ірена Карпа, яку по дорозі певно викрали терористи; міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко (причина невідома); поет, народний депутат України Володимир Цибулько (можливо мені повилазило). Але головною втратою для «общєства» стала відсутність Івана Драча… Хоча Іван Федорович мав на те вельми поважну причину: пан Президент напередодні Дня Незалежності нагородив Драча черговою державною відзнакою (всі машемо ручкою у бік Києва та чинушів).

Михайло Барбара ніколи не бачив в жіночих очах такого розпачу, а тому запропонував:

Місько Барбара. Мертвий Півень. Фестиваль в Гуляйполі. День Незалежності з Махном — Так давай ти мені питання ставитимеш як Драчу, а я відповідатиму.

— ???:))) Добре, тоді уяви, що тобі 70 років. Ти — Іван Драч. Як почуваєшся?

— Я от уявляю собі, що… я старий пердун.

— Отак і насмілишся сказати людям, що Драч — старий пердун?

— Який свої найкращі вірші написав багато десятків років тому.

— Зачекай, у нього ж остання збірка вийшла у 1996 році.

— Я кажу найкращі вірші.

— А ти сам — шанувальник творчості Драча?

— Мені подобалися дуже його балади, але які були написані у 60–70 роках. «Балада про крила» у моєму юному романтичному віці взагалі була настільним твором. Мій улюблений фільм за його сценарієм. Це він переробив «Пропалу грамоту» власне для кіно. Але треба знати той момент, коли треба зупинитися і відійти десь.

— Але ж він постійно щось пише, навіть на засіданнях Верховної Ради.

— От бачиш, у тому й є проблема української державності. Президент Грушевський писав історію України на засіданнях Центральної Ради, а тим часом 300 хлопців йшли проти 12-ти тисячного війська. Тому що вони всі були писатєлі! Романтики, бляха муха!

— Як ти думаєш, Драч вживає щось для створення певних образів, типу «я — цинкова форма, а зміст в мені вишні…»?

— Ти знаєш, засоби приймати почали далеко не в минулому столітті, і не в цьому десятилітті, так шо… Нє, я просто не думаю. Йому достатньо власної шизи. Але вважаю, що все це покоління має просто відійти на заслужений отдих. І десь бажано у Гуляйполе.

— Кого пропонуєш замість них? Тобі особисто хто подобається із сучасної літератури?

— Я давно і вірно люблю «богобіжців». Це як перша любов, тобто це не забувається: Юрко Андрухович, Віктор Неборак. Найбільше Юрко. Він якось мене переслідує ще з 90-х років. Навіть видав збірку «Пісні для Мертвого Півня». Я вже приречений на нього, таке враження. Бо з’являється й ідея зробити театру «Арабески» виставу, яка буде базуватися на «Листах в Україну». Це фактично майже недруковані вірші, які Андрухович написав у 90-х роках.

Я люблю Жадана. Він пише — і все краще, і все краще. Я ним захоплююсь. Він великий. І може він навіть найбільший зараз.

— А заспівати щось з Жадана не хочеш?

— Буду співати «Переваги окупаційного режиму». Найпопсовіше, так би мовити. І Жадан, почуваю, тепер теж мене буде переслідувати. Моя перша вистава, це була вистава, яку написав Жадан — «Mеrry Christmas J. C.». А тепер він написав інші тексти, на які буде нова вистава. Я зараз вертатимуся до Харкова. На початку вересня сідаю з «Харків Клейзмер Бенд» — це єврейська музика така. І разом з ними будемо робити до вистави музику.

Взагалі я постійно і багато читаю. Я Тараса Прохасько теж люблю. Це якесь покоління моє. З дещо молодших не має, щоб мене так вставляло. Можливо тому, що я з того покоління.

— А поетичний бодіарт вставляє? Наразі це дуже модно, бо багато літераторів влаштовують творчі вечори з бодіартом.

— Я люблю жіноче тіло. Але не вважаю, що воно обов’язково має бути розписаним. Це само по собі досконале створіння.

І я не люблю таких речей, які модні. Це автоматично мене відштовхує. Але якщо щось ТАКЕ придумати, то чому б ні. Ми робили якісь глюки. Давно, коли грали у Львівському художньому будинку. Малювали, у тому числі і по нас. Ми робили виступи у гей клубах. І все це якось нормально. Це кльово.

І мені цікаво, що Жадан напише, якщо знайде доброволку. Це красиво. І то, що воно є тут — це теж кайф. Місцями це мені нагадує атмосферу Львова у далеких 90–92 роках, коли був фестиваль «Вивих». Дуріли не тільки на сцені, а дуріли всі. Це було свято міського божевілля. Люди розмальовували машини, будинки, себе. Робили якийсь конкурс капелюхів. І це було дуже кайфово.

— Якщо тебе тут так пре, то, мабуть, є й якась духовна спорідненість з Махном?

— Щось таке є у цьому ідеальному анархізмі: робити те, що ти хочеш. Бо я принципово роблю тільки ті речі, які хочу робити. І якби не хотів бути тут, я б не був. Але я тут, на жаль, на один день.

Ми люди дивні, як колектив. Кожен має ще паралельний світ якийсь. Півень є Півнем — одним із світів. А Ромко — без телевізора не може. Чайка — телевізорозалежна особа!!! Я мушу їхати до Львова, бо ненадовго приїхала моя сестричка, яку я не бачив років три-чотири. Вона тепер поза Україною живе. Хлопці мають свої проекти у Львові чи Харкові. Ми взагалі тепер з’їжаємося, бо двоє людей у Харкові, двоє — у Львові і один у Києві. Така ми збірна України!

Певно, перейнявшись спогадами з далеких 90-х років , Місько Барбара вирішив відновити львівську атмосферу на гуляйпільській сцені. Заспівав він й Андруховича, і Жадана, і навіть традиційно обстібав історію кохання української дівчинки «Ірини де Білик» до мучачика Франсуа. І все це з власним хореографічним супроводом: хаотичними танцями з роздяганням топлес та хватанням за чоловічі принади (звісно ж, сво ї:)).

Сподобалося? Тоді готуйтеся: вже восени «Мертвий Півень» пообіцяли привезти щось свіженьке до Дніпропетровська!

Оксана Кузема
 читати
 
22 серпня 2006спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

М. Барбара („Мертвий півень”): „Наголошую на Донецьку!”

теґи: Мертвий Півень, Пісні Мертвого Півня (2006)
Нещодавно у двох київських клубах відбулася презентація нового альбому гурту «Мертвий півень» під назвою «Пісні мертвого півня». Така назва зумовлена тим, що всі пісні, які увійшли до альбому написані на вірші Юрія Андруховича зі збірки «Пісні для мертвого півня». Відомий письменник, у свою чергу, так пояснював назву цієї збірки. Мовляв колись він сказав Михайлові Барбарі (вокалісту «Мертвого півня»), що напише ...
 читати
 
10 липня 2006Богдан Логвиненко
категорії: музика, музична рецензія

Мертвий Півень - старі пісні про головне. Перший МП3-збірник гурту.

теґи: Mp-3, Мертвий Півень

Мертвий ПівеньМертвий Півень  – гурт непересічний і неординарний. Перший альбом вийшов у далекому 1992 році, коли Україна тільки здобула незалежність. Тоді це був відомий обмеженому колу людей львівський гурт, зараз – Всеукраїнське товариське об'єднання музик, письменників та телеведучих. Виступати група розпочала 1990 року на фестивалі молодіжної урбаністичної культури "Вивих". Організований Студентським братством, цей фестиваль сформував середовище, більша частина якого зараз є Мистецьким об'єднанням "Дзига" (на чолі з харизматичним Маркіяном Іващишиним). Компанії "МП3 рекордс" вдалося вперше об'єднати усі альбоми в один МП3-збірник, який складається з двох дисків. Сьогодні я розповім про перший том.

 читати
 
14 травня 2006спільнота: Мертвий Півень
категорії: інтерв'ю

Михайло БАРБАРА: “Мертвий не вмирає”

На піснях гурту “Мертвий Півень” виросло вже не одне покоління, а він і надалі, не відповідаючи своїй назві, продовжує “піяти”. А нещодавно після страшенно довгого затишшя “півні” презентували новий альбом “Пісні Мертвого Півня”. Чому ж так довго тривала робота над ним, і які зміни сталися у них, а також ще багато чого цікавого – в ексклюзивному інтерв’ю із фронтменом гурту і ветераном львівського року Михайлом Барбарою.

Львів обрав “Мертвого Півня”

– Свій новий альбом “півні” виношували 2 роки, а записали менше, ніж за тиждень. Як таке можна пояснити?

– Ну, по-перше, слова для наших пісень взяті із віршів Юрія Андруховича. В нас була домовленість не видавати альбом з піснями на його тексти, поки не вийде книга. Вона з’явилася, і ми взялися за озвучення тестів. А, по-друге, непросто зібрати всіх разом. Та якось це відбулося, хоч і не так скоро, як хотілося, проте вдалося реалізувати те, що маємо зараз.

– Кажуть, що Ви насильно, із палкою в руках, заганяли музикантів для запису альбому в студію. Жартують, чи все ж таки правда?

– Та ні, це все жарти (сміється).

– Запис альбому здійснювався із новими гітаристом і барабанщиком. Невже класичний склад “Мертвого Півня” вичерпав себе?

– Ні. Старий склад – це четверо людей, які себе ніколи не вичерпують. Ну, а барабанщики в нас часто змінювалися, тому я не був таким категоричним...

– Чому першу презентацію альбому вирішили провести саме у Львові?

– А як же інакше? Львів обрав нас, а не ми обрали Львів.

– Кліпи на нові пісні знімати збираєтесь?

Чоловічі пісні для жінок

– В принципі, не хочеться, бо це українське телебачення, особливо музичне... Знову, курва, радіо, телебачення, курва, преса... Але є бажання зняти якесь таке хуліганське відео. Та, швидше за все, воно вкотре стане “неформатом”, а це вже інша історія.

– Чув, що Ви там в якусь нову групу “влізли”. Як вона називається, і які у Вас подальші плани щодо неї?

– Назви насправді немає, це просто такий собі експеримент із молодими людьми, які є студентами Києво-Могилянської академії. Вони неймовірно люблять старий зворушливий рок-н-рол, і якось мене на це спокусили. Ми з ними зробили вже десь 8 пісень, фактично всі на вірші Юрка Позаяка. Не знаю, як це розцінювати. Просто час від часу ми збираємося і граємо у своє задоволення.

– Про новий альбом “Мертвого Півня Ви сказали: “Це фактично перший повноцінний альбом за багато років. Дуже чоловічі пісні, але для жінок”. Прокоментуйте ці слова.

– А це треба почути і побачити. Ми вже дуже багато років не записували новий альбом, десь років 5. Все, що співаємо – це про любов і для них, жінок, хай як це патетично не звучить.

– Чи задумувалися Ви колись, що “Мертвий Півень” протягне так довго?

– Ні, і не збираюся про це думати.

Ув’язнені люблять театр

– Зараз Ви працюєте у харківському театрі “Арабески”. Як Вас “засмоктало” ще й у театральне життя?

– Це проста історія: вони покликали, я приїхав. Сказали: “Подивись. Цікаво?”, а мені давно це було цікаво, така собі ідея-фікс. І мене “затягнуло”. Усвідомлюю, що це всерйоз і надовго, щоб не сказати, на все життя.

– Нещодавно Ваша трупа здійснювала тур виправними колоніями. Не страшно було?

– Спочатку було страшно, а потім цікаво. Дуже вдячна публіка. Вони – такі ж, як і ми. Не йдеться про те, за що вони сидять, але коментують, радіють, як діти, наприклад, викрикують: “У-у-у! Козел!”(сміється).

“Мертвим” пташиний грип не загрожує

– Повертаючись до старих добрих часів, який виступ “півнів” запам’ятався найбільше?

– Я думаю, що пам’ятаю всі виступи. Кожен виступ по-своєму неповторний і важливий: чи це львівська “Лялька”, чи Берлін...

– Свого часу Ви зробили каверз-версію на пісню “Франсуа” Ірини Білик. Чи не виникало ідей повторити щось у такому ж дусі?

– Цим потрібно займатися професійно, а ми робимо тільки під настрій. У принципі, ми звикли робити те, що хочемо. Ну, прикололися ми ще якось з “піккардійців”... Це ще одна із версій пояснення назви “Мертвий Півень” (сміється).

– Політики пропонували агітувати за них на виборах?

– Зрозуміло, що розмови велися, але нам не захотілося. Колись ми вже виступали так, але тільки через наші власні переконання, а не за “бабло”.

– Михайло Барбара слухає попсу?

– Якщо вважати, що колись Стінґ отримав премію “Ґреммі” як найкращий поп-співак, то тоді – так.

– Не виникало бажання заспівати разом ще з якоюсь групою?

– Якби таке бажання виникло, то ми б уже давно заспівали. Наприклад, обрали б Вікторію Лук’янець, а групу “SMS” взяли б у підтанцьовку (дико регоче).

– Чи не хотілося зробити так, як “Брати Гадюкіни”: затихнути на 10 років, а потім “вибухнути”?

– Думаю, що вони не планували цього. Ми ж робимо те, що хочемо. Нам захотілося зіграти – ми зібралися і заграли. У них було бажання зробити так. Це їхній вибір.

– Які три бажання ви б загадали, наприклад, золотій рибці?

– (шепчучи мені в саме вухо) У мене є мільйони бажань до золотої рибки (сміється).

– Коли помре “Мертвий Півень”?

– Мертвий не вмирає.

Павло Паламарчук

 читати
previosСторінки: 39123...282930313233...373839next
← Ctrl         Ctrl →