Bombing New York City (... Приготуватись до бомбардування)

Осіб жіночої статі запрошуємо на вихід –
зникнути в темряві.
Цей номер – суто наш, чоловічий.
Зрештою, так захотіла природа,
саме цю непотрібну стать наділивши здатністю
без води гасити жевріючі багаття.

Небо над нами в зірках. Це серпень, серпень.
Місто під нами прекрасне, ніби Галактика.
Це серпень, серпень.
Це багаття, при якому щойно сиділи.

"Це Нью-Йорк, – кажу я. –
Приготуватись до бомбардування".
Починаємо неводночас,
але всі четверо. Струмені перехрещуються,
місто під нами сичить і гасне цілими
кварталами.

"Більше уваги Мангеттену, – кажу я. –
Чорний Гарлем і Бронкс не чіпаємо".
"З Брукліном і Квінсом покінчено", –
доповідає Джон, дещо п'яніший і зосередженіший.

Поваливши Крайслер, Сіґрам та Емпайр Стейт,
ми в цілому задоволені операцією.
Затягуємо замки на ширіньках, відходимо
на базу, в темряву, почуваючись небесними асами.
 
Мине місяць – і такі жарти видадуться
поганими.

Girl You Will Be A Woman Soon (Прокрадаюся в її сни, дякую дякуючи за нагоду ...

Дякуючи яхт-клубові, курсам англійської мови,
полоністиці та україністиці
за те, що виховали її спеціально для мене,
дякуючи всім редакціям, до яких вона пише,
журналові Russian Military Review,
який вона читає в берлінських ес-банах,
музиці, яку слухає,
фільмам, які дивиться,
комп'ютерним іграм, в які програє,
за те, що вона є вона є вона є вона,
дякуючи її дідові, котрий каже
Не їдь до Львова – такого міста немає,
дякуючи всім поколінням її предків
за те, що, несвідомо злягаючись,
вимостили їй тисячолітній шлях до втілення
(спеціально для мене),
прокрадаюся в її сни, дякую
дякуючи
за нагоду снитися,
нагоду відлунювати,
пульсувати
і дякувати.

Sie konnen den Computer jetzt ausschalten...

...аж урешті до мене дійшло:
я вже добрих півгодини сиджу
і тупо дивлюся в той монітор
з його останнью фразою.
І закінчено сеанс, і треба рушити з місця,
і передусім вимкнути комп’ютер,
і вийти.

Але що далі? І невже доведеться звикнути
до цих автокатастроф
з їхнім стовідсотковим влучанням?
До цих електронних послань,
що сповіщають про найгірше?
І як виявити протест? І проти чого?
Дертися на стріну чи вимкнути назавжди
комп’ютер?

Сашко Кривенко.
В ніч на сьогодні.
Пішов назавжди.

Я добре все зрозумів, нічого не наверзлося?
Бо якщо це роман,
то сюжетні ходи
робляться одноманітними.
В Автора очевидна криза.

SIE KONNEN DEN COMPUTER JETZT AUSSCHALTEN.
НЕ ЗАБУДЬТЕ ВИКЛЮЧИТЬ ТЕЛЕВИЗОР.
НА ДОБРАНІЧ, МАЛЯТА, НА ДОБРАНІЧ.
НА СЬОГОДНІ БІЛЬШЕ НОВИН НЕМАЄ.

(Безумовно, з кожним із нас
щохвилини може трапитись
автокатастрофа, серцева недостатність,
біла гарячка.
Усі ми – передусім пияки,
як добре відомо нашим опікунам з Інтернету.
Наша країна давно з цим погодилась
і кожну подібну звістку
сприйймає з належним спокоєм.
Але чому від цього так темно в очах?)

Я вихожду вдихнути бодай якогось
повітря і це ніяк не вдається.

SIE KONNEN DEN COMPUTER JETZT
AUSSCHALTEN.

То вже потім – разом з повітрям –
виявиться
ясніше ясного:

Там є одне таке місце.
Для таких, як Сашко Кривенко.
І звідти все видно.

І справа не в тому,
що він там, а ми тут,
хоч від цього не можеш не корчитися
посеред нашого зеленого світу.

А справа в тому,
що це називається визволенням
і воно одно неминуче,
як перша-ліпша автокатастрофа.

1999

1998

1997

1996