Гобелен

Знов наді мною виростає сонм.
Він як собор. У ньому я щотижня
молюсь, і ти з’являєшся – всевишня –
коли вібрує простір в унісон
з серцебиттям і темрява колишня
стискає подих, і серед колон
крихкої тиші б’є у камертон
терпке бажання! – смак дарує вишня:

я прагну поцілунку, я тебе
зі сну виводжу, юна наречена.
Нас огортає сяйво голубе

і опускає течія зелена.
...Торкання уст, лякливе і слабе
вплітається в малюнок гобелена.

Садок вишневий

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата:
"туууумаааан-яроооом",
А матері вечерять ждуть.
А матері вечерять ждуть.
А матері вечерять ждуть.

Семя вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає,
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати:
"аяяяй-яй!"
Так соловейко не дає.
Так соловейко не дає.
Так соловейко не дає.
Так соловейко не дає.
Так соловейко не дає.
Так соловейко не дає.
Так соловейко не дає.
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата:
"гориить воогоонь",
Та соловейко не затих.
Та соловейко не затих.
Та соловейко не затих.
Та соловейко не затих.
Та соловейко не затих.

А соловейко не дає
А соловейко не дає
А соловейко не дає
А соловейко не дає
А соловейко не дає
А соловейко не дає!

Реветастогне

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Міський бог Ерос

Синдбадові нащадки шовки тонких школярок
Ваблять грою ніч перша – ти Шехиризада
Чорна кава, панасонік,
Ось поєднуються двоє.

Б'ють білі струми
Диги-ди Бум-бум-бум У твоє відкрите тіло –
Ти стогнеш,
Ти ковтаєш ніч невміло.

У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі
Іх очі сліпо зрілі самогубці,
їх волосся в теплій зливі.

Магнітофни час накручують,
По стелі шелестять тіла літають в літі їм
Ефімерні відображені дівчата
Перси стегна соковиті.

Той лабіринт у небесах
У снах, дзвінках, очах, алеях і під"їздах
Жіноче тіло всповмочіле і палке, пахке
Звеніло тіло міста.

Очиці жовті сфінкса –
Сини диявола примружені за нами чатують,
А душі палять,
І тікають наші душі кажанами.

В кишенях темних попеліють
Президенти паперові.
Скипають вина, вибухає скло,
У парках запах крові.

Гвалтівники – коти підступні
Зачаїлися за ножами пазурами.
Закохані злітають –
Між деревами їх кришталеві храми.

Старенький трамвай (харлей мікс)

Коли літо приходить, гаряча пора
І на сірому камені плавиться тінь,
Коли дзвінко кричить на смітниках дітвора
Говорити, ходити і слухати лінь.

Коли сонце розжарене над містом висить,
І від чаду машин болить голова,
Я згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема,
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези, старенький трамвай.

А відпустка у жовтні, а там і зима,
Я стараюсь не дивитись на засмаглих дівчат,
Ні морозива, ні пива, бо води нема.
Як ті люди живуть в Республіці Чад?

А я хочу в Антарктиду, хоч би на мить,
Ледве ноги волочу, очі піт залива,
Знов згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема,
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези, старенький ХАРЛЕЙ.

Франсуа

Сьогодні все не так, як було,
Сьогодні твій літак на Париж,
На південь відлітає тепло,
А ти поки поруч стоїш.

Хвилина і роз`єднує нас,
Блакитність одиноких хмарин,
Минув для щастя й радості час,
Ти в небі, ти зараз один.

Франсуа, Франсуа, повертайсь на Україну,
Франсуа, Франсуа, ти для мене, ти єдиний.
Франсуа, Франсуа, я пишу листи далекі,
Франсуа, їх несуть тобі лелеки, Франсуа.

Нехай на рідній Франції дощ
Про сльози нагадає мої,
Я думаю про тебе також,
Ми поруч у кожному сні.

Ти пишеш, що ніколи в житті
Нікого не любив, як мене,
А я тобі у кожнім листі
Кажу лише тільки одне.

Франсуа, Франсуа, повертайсь на Україну,
Франсуа, Франсуа, ти для мене, ти єдиний.
Франсуа, Франсуа, я пишу листи далекі,
Франсуа, їх несуть тобі лелеки, Франсуа.

Думка

І 

Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?

ІІ 

На чужині не ті люде,—
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці,—
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться,—
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.