Цирк "Ваґабундо" частина 2

Я продаю квитки на блазнів і факірів,
на мерехтіння ламп і хихотіння мавп.
О власники грошей з обличчями вампірів,
для вас і ваших дам — парад у стилі «вамп».

От акробатки Ле липке лискуче тіло
звивається її кільце, достоту ніби вуж.
А от фіґляр Вендетто — як тонко, як уміло
протне він вас ножами під оркестровий туш!

Однак лише на мить (віват, панове смертні!):

усіх вас оживить на грані чорних тайн
приборкувач сирен, кентаврів, перевертнів,
гіпнотизер і дух Азріль де Франкенштайн.

І що почнеться тут! шизофренічні танці
банкірів і повій, графинь і різників!
О власники життя, о павуки у шклянці —
для вас — нервовий вальс, аж піна з язиків,

піротехнічний шал! і димові завіси —
це тільки ззовні цирк, а в глибині пітьма!
І в ній немає дна! — черниці та гульвіси
влітають у тунель, затягнуті сторчма…

Тато - WC

На війну зібрався тато, край радянський захищати.
Женя тата почекає, Женя книжку прочитає. (3)

Зрозуміло Жені буде де і як працюють люди,
Скільки є чудес на світі, як і де гуляють діти. (3)

Як стрибав зайчисько білий, і як зник Іванко смілий,
Як за гірку за лісами їхав дід Єгор з вусами. (3)

Женя книжку прочитає, татуся свого згадає,
Він в далекій стороні б’є фашистів на війні. (багато разів)

Пес №2 (ремікс)

Старий сивий пес ляже біля ніг твоїх.
Мале кошеня вискочить тобі на руки.
Ніхто ще не бачив Богородицю такою,
Ніхто ще не бачив Богородицю...

Добрий вогонь зігріє нас сьогодні,
Юний вітер закоханий в нас,
Тому щонас неможливо не любити,
Тому що нас неможливо не любити…

Тому що ми святі в своїй любові,
Тому що ми святі...

Радіо Сашка/Міґрант

Переповнений Георгіями кавалере,
вранці виходиш, ніби з вольєри,
пахкаєш люлькою на пташок Божих,
чигаєш при дорозі на перехожих.

«Гей, куди йдеш проз мою фузію?
Побалакаймо про Грузію, про дифузію…»
Обсідають, мов бджоли, спогади, візії —
закотився в небо шлях дивізії.

А по ньому коні пруть, а ще танки,
і пражанки пахнуть, мов парижанки,
і лафети під мертвими аж зігнулись:
«Я — один з тих, що повернулись».

Гімнастерка блискає, вся в металі:
за кожного невбитого — по медалі.
Патериця в руці, мов жива парість:
«Гей, куди йдеш проз мою старість?»

Воячкам небесним — довічну оргію,
травень проживаємо без розкаянь.
Все тече річкою, старий Георгію,
тільки ти на березі, мертвий, мов камінь…

Лабух в місті

Індія (архів)

Індія починається з того, що сняться сни
про виправу на схід. І вони сюжетні, вони —
наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом.
Просто чуєш сурму або ґонґ, або дзвін води,
або голос, який шепоче: «Устань і йди!»,
але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.

Індія — це не зовсім півострів. Це материк,
що межує з Нічим. Ані атлас, ані словник
не враховують факту, що світ оповитий Нілом.
Що зірки на небі — це, власне, одна з вистав
у театрі Бога. І, видно, час не настав —
площину нам легше вважати кулею. Тілом.

Ми вважаємо кулею те, що лежить, мов корж.
Але ти, почувши різке й наказове «марш!»,
добуваєш меча і рушаєш на схід, аби вмерти.
І лаштуєш загін веселих та злих зарізяк,
і вони в поході співають приблизно так,
як ангели в небі нічні херувимські концерти.

Площина — це пустелі й царства, хребти, міста,
над якими лишень атмосферна густа висота
в сім ворожих небес, — і яка з них розрада чи манна!
Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,
виноградною впертістю кручених, битих лоз
ти проб’єшся туди, де доречне слово «рахманна».

Східна

У спогадах воссешся аж до крові,
Кров засихає на твоєму тілі,
Кров опадає з тебе мертвим листям,
Опадає мертвим листям.

Кров засихає на твоєму тілі,
Кров опадає з тебе мертвим листям,
На цю неймовірно ледь живу бруківку,
Що дихає її кроками, її кроками.

Колись і я знав тих кілька чарівних кроків,
Що вели до країни,
Де чесно співають,
Де навіть сміються насправді.

Може й колись я ті кроки нагадаю,
А поки що
Стою по коліна в гімні і мені це починає подобатись,
Стою по коліна в гімні і мені це починає подобатись.

Колись і я знав тих кілька чарівних кроків,
Що вели до країни,
Де чесно співають,
Де навіть сміються насправді.

Може й колись я ті кроки нагадаю,
А поки що
Стою по коліна в гімні і мені це починає подобатись,
Стою по коліна в гімні і мені це починає подобатись.