Квазіамор

Квазіамор – прекрасна штука,
Як солодко хвилює нас,
Шалена серцю псевдомука,
Страшне страждання лиш на час.

Ельзас, кохана ти не знаєш,
Як квазі я тебе люблю,
Віддай же все, що ти ще маєш,
Своєму псевдокоролю.

Принцесо, швидше роздягнися,
Принцесо, швидше на матрас!
Ну, все в порядку, понеслися!
Ельзас! Ельзас! Ельзас! Ельзас!

Зелене

Дощі шепітливими вустами
Цілують зелену землю,
Так я цілував твої зелені очі,
Коли ти поверталася з лісів
Зарошена м’яким галасом
І голос твій плив по мені,
Як вітер по травах...

Тоді зі сторінок зеленого Євангелія
Виходив Зелений Лис.
І розповідав ще одну давню таїну існування,
Просту мов життя.

На паркеті виростала папороть,
Стіну оплітав бородатий мох.

Баговиння встеляло ложе
І Зелений Місяць, молодим фавном
Зазирав до недопитої шклянки вина...

Алхімія

В реторі вариться коктель
твоя й моя першооснова,
якої давній менестрель
шукав із музики і слова, —
в реторті вариться коктейль
(oh, yes, my baby!)
Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!
Я сплю на небі!

Та будні стомлено шиплять
в розпечених побитих тиглях,
і в суміші отій киплять
сполуки спогадів застиглих.
Коли по буднях ти пройдеш, —
чи ж обійдешся без подряпин?
Коли в букетах подаєш
надії від сльоти продряглі,
та от впадеш з високих веж
(oh, yes, my baby!),
побачиш — на землі живеш,
а зірка в небі!

Але всі рани заживуть,
смарагдами всі сльзи стануть,
коли цілунки проженуть
слова олжі — поза устами.
павутинки наших душ
знайдуть свою першооснову,
немов пелюстки наших руж —
розкриються цнотливо знову:
"Це ти?" — "Це я, твій сум і щем…"
(oh, yes, my baby!) —
я загорну тебе плащем,
немов на небі…

Птахорізка

Це рясне гуляння вбогих при музиці,
Під мурами, де випивка і тінь.
Це триває свято поїдання птиці
При світлі відлітань і тріпотінь.

Треті птиці лунко прокричали ранок,
І ринок забуяв, як райський ліс.
Тож тяжкі тіла знекровлених коханок
Закутує в пітьму пан птахоріз.

По його робітні в'ється чорне пір'я,
І руки в нього, кажуть, золоті.
Музика на ринку. Вивіска «Вампірня»
Ясніє, ніби спалах, на путі.

Він виймає з тіла теплу душу птичу
(його небіжчик тато – знаний кат),
а вночі приводить у закляклу тишу
крилатих і співаючих дівчат.

Злякані амури. Під'яремні псиська
Шукають у жаливі кість крила.
Це розправа з ангелами — ангелорізка,
Це пісня жолобками потекла.

Ми ж, умивши пивом пересохлі мізки,
Згорнувши небеса в густий рулон,
Та й гостимось на паперті птахорізки
У місті, що зоветься Вавілон.

Ваня Каїн

За мотивами старого московського лубка

знову в руськім царстві пиятика
навіть голуби на храмах сизі
брате каїн ця сльоза велика
на твоїй неголеній мармизі

що вона таке й куди тікає
перепив чи перетовк задуже
і дрижиш мов каїн брате каїн
мій рудобородий п'яний друже

мій косоворотий темний роте
в Бога просиш різки паче ласки
знов на стайнях батогом пороти
від москви до самих до аляски

прагнеш
аж кожух під ноги кинеш
топчеш як топтав чужу князівну
рвеш каптан бо ніби й справді гинеш
у безкраю ніч ведмежу й зимну

плачеш і дзвениш немов сокира
що з небес упала у недеї
рвеш сорочку та під нею шкіра
здерта з мене десь на єнісеї

братні руки до розправи скорі
для обіймів п'яних розпросториш
відпусти мене на ясні зорі
я вже вічний ти мені не сторож

Сестро

Присвячується Чеченії

Танцюй зі мною, сестро, танцюй.
Нехай цей танець і востаннє.
Танцюй зі мною, сестро.
Танцюй зі мной…
Хай навіть сніг перед тим,
Як падати на твою землю
Бачить її через приціл.
Я танцюватиму з тобою
Чи не вперше і може востаннє.
Сестро, танцюй зі мною
На вулицях твоїх гір,
Не знімаючи рушниці з твого плеча, сестро
Не відмовляй мені, сестро, не відмовляй.
Танцюй зі мною, сестро, танцюй.
Танцюй зі мною, сестро, танцюй зі мною.
Нехай цей танець і востаннє.
Танцюй зі мною, сестро,
Танцюй зі мною, сестро, танцюй

Ранок француза